Цьо­го­річ­ні пар­ла­мент­ські ви­бо­ри в Іра­ні ста­ли пер­шим тес­том, який до­зво­лив ви­яви­ти рів­но­ва­гу по­лі­тич­них сил. Їх час збіг­ся з до­сить іс­тот­ною рол­лю Іра­ну в кон­тек­сті вій­ни в Си­рії та про­це­сі ос­лаб­лен­ня гео­по­лі­тич­ної по­зи­ції Із­ра­їлю. 
Від ча­су по­ва­лен­ня ре­жи­му Сад­да­ма Ху­сей­на в Іра­ку, Те­ге­ран ін­тен­си­фі­ку­вав ви­ко­рис­тан­ня інст­ру­мен­тів впли­ву на си­ту­ацію нав­ко­ло Із­ра­їлю (па­лес­тин­ський «Ха­мас», лі­ван­ська «Хіз­бал­ла») та по­си­лив тиск на своє без­по­се­ред­нє між­на­род­не ото­чен­ня в ре­гіо­ні Пер­ської за­то­ки.

Міністр внутрішніх справ Абдулреза Рахмані Фазлі повідомив, що на виборах до парламенту і громади експертів узяли участь понад 60% виборців. Із 82 мільйонів мешканців Ірану у виборах мали право взяти участь 55 мільйонів осіб.

13 квіт­ня 2016 ро­ку від­бу­ли­ся пар­ла­мент­ські ви­бо­ри у Рес­пуб­лі­ці Ко­рея. «Пів­ден­ні» ко­рей­ці оби­ра­ли три­ста де­пу­та­тів од­но­па­лат­но­го пар­ла­мен­ту. Дві тре­ти­ни де­пу­та­тів оби­раю­ть­ся за ма­жо­ри­тар­ни­ми окру­га­ми, од­на тре­ти­на — за пар­тій­ни­ми спис­ка­ми. За­зви­чай, у ма­жо­ри­тар­них окру­гах та­кож ви­су­ваю­ть­ся пар­тій­ні кан­ди­да­ти, то­му в ці­ло­му ре­зуль­та­ти ви­бо­рів чіт­ко від­дзер­ка­лю­ють по­лі­тич­ні сим­па­тії гро­ма­дян Рес­пуб­лі­ки Ко­рея.

Треба нагадати, що становлення стабільної південнокорейської конфуціанської моделі демократії відбувалося непросто. Після кровопролитної Корейської війни 1950–1953 років Республіка Корея (Південна Корея) стала на шлях вестернізації та модернізації. Однак цей шлях виявився дуже звивистим.

Дня­ми Єре­ван і Ба­ку від­ві­дав прем’­єр-мі­ністр Ро­сії Дмит­ро Мед­ве­дєв. Це тур­не ста­ло апо­фео­зом по­се­ред­ниць­ких дип­ло­ма­тич­них зу­силь Ро­сії, спря­мо­ва­них на за­ла­го­джен­ня азер­бай­джан­сько-вір­мен­сько­го кон­флік­ту нав­ко­ло На­гір­но­го Ка­ра­ба­ху.

Кремлівські геополітики побачили за спробою розмороження цього конфлікту намір розширити зону військовополітичної нестабільності по всьому периметру російських кордонів. Натомість на Заході у російській кавказькій дипломатичній активності побачили традиційний імперський підхід, за якого стабільні кордони імперії завжди опиняються за обрієм.
Зрозуміло, що свої розрахунки в цьому конфлікті були в Азербайджану і Вірменії. Баку спробував, так би мовити, провести розвідку боєм, тобто отримати очікувані запевнення від Туреччини щодо підтримки Азербайджану «до кінця».

На­пе­ре­до­дні за­пла­но­ва­ної на по­точ­но­му тиж­ні у Хі­ро­сі­мі зу­стрі­чі мі­ніс­трів за­кор­дон­них справ кра­їн «ве­ли­кої сім­ки» мі­ністр за­кор­дон­них справ Ро­сії Сер­гій Лав­ров від­ві­дав Мон­го­лію та Япо­нію.

Російська дипломатія на азійському напрямку докладає максимум зусиль, аби вийти з міжнародної ізоляції. Пропаганда Кремля наполегливо наголошує, що економічні санкції проти російської економіки через анексію Криму та агресивні дії на Донбасі запровадили лише країни євроатлантичного цивілізаційного ареалу, тобто США та Євросоюз. Натомість зазначається, що найбільші країни Азії уникають ізоляції Росії. Зокрема, обережну позицію займає Японія.

Кремль у вигідному для себе світлі подає факт візиту до Токіо Сергія Лаврова. Звичайно, можна зрозуміти японські мотиви, які мають вагомий регіональний вимір.