Токіо вимушене зважати на вагу Росії у питанні територіальної суперечки за острови ПівнічноКурильської гряди — Хабомаї, Кунашир, Шикотан та Ітуруп. Зважають у Японії й на російськокитайський союз, який набуває особливої ваги у контексті японськокитайських територіальних суперечностей. Крім того, у Токіо вимушені мати на увазі й російську позицію щодо викликів північнокорейської ядерної програми.
Водночас японська дипломатія не тішить себе ілюзіями щодо можливості швидкого вирішення територіальних та військовополітичних суперечностей у Північній Азії. За цих обставин головним тактичним інструментом японської дипломатії залишається безперервний діалог із російською стороною, аби мотивувати її перегляд непоступливої позиції щодо компромісного врегулювання, зокрема територіального питання.
Утім, японці не дуже, здається, зважають на актуальний російський політичний календар. Напередодні цьогорічних вересневих виборів до Державної думи, а тим паче весняних 2018 року президентських виборів, не варто розраховувати на готовність Кремля «торгувати територіями». Тобто варіант поетапного повернення спірних островів, зафіксований у далекому 1956 році декларацією про відновлення російськояпонських відносин, за російських політичних обставин виглядає нереалістичним.
Натомість Росія пропонує Японії привабливі варіанти спільного бізнесу на спірних територіях, проте єдиної позиції у японського істеблішменту з цього приводу немає. Крайня націоналістична частина японської еліти вважає, що таке співробітництво означатиме фактично і юридичне визнання належності спірних островів Росії. Більш прагматична частина японської еліти переконана, що таке співробітництво може бути першим кроком до фактичного «викупу» цих територій у Росії.
Утім, переговори Сергія Лаврова у Токіо зафіксували незмінність солідарності Японії з іншими країнами «великої сімки» щодо продовження режиму санкцій проти Росії до повного виконання Мінських угод і можливого повернення Криму. Зрештою, чимало японців вважає, що такий тиск санкціями через деякий час може зробити російську позицію щодо територіальних проблем з Японією більш поступливою.
Андрій МАРТИНОВ
Російська дипломатія на азійському напрямку докладає максимум зусиль, аби вийти з міжнародної ізоляції. Пропаганда Кремля наполегливо наголошує, що економічні санкції проти російської економіки через анексію Криму та агресивні дії на Донбасі запровадили лише країни євроатлантичного цивілізаційного ареалу, тобто США та Євросоюз. Натомість зазначається, що найбільші країни Азії уникають ізоляції Росії. Зокрема, обережну позицію займає Японія.
Кремль у вигідному для себе світлі подає факт візиту до Токіо Сергія Лаврова. Звичайно, можна зрозуміти японські мотиви, які мають вагомий регіональний вимір. Токіо вимушене зважати на вагу Росії у питанні територіальної суперечки за острови ПівнічноКурильської гряди — Хабомаї, Кунашир, Шикотан та Ітуруп. Зважають у Японії й на російськокитайський союз, який набуває особливої ваги у контексті японськокитайських територіальних суперечностей. Крім того, у Токіо вимушені мати на увазі й російську позицію щодо викликів північнокорейської ядерної програми.
Водночас японська дипломатія не тішить себе ілюзіями щодо можливості швидкого вирішення територіальних та військовополітичних суперечностей у Північній Азії. За цих обставин головним тактичним інструментом японської дипломатії залишається безперервний діалог із російською стороною, аби мотивувати її перегляд непоступливої позиції щодо компромісного врегулювання, зокрема територіального питання.
Утім, японці не дуже, здається, зважають на актуальний російський політичний календар. Напередодні цьогорічних вересневих виборів до Державної думи, а тим паче весняних 2018 року президентських виборів, не варто розраховувати на готовність Кремля «торгувати територіями». Тобто варіант поетапного повернення спірних островів, зафіксований у далекому 1956 році декларацією про відновлення російськояпонських відносин, за російських політичних обставин виглядає нереалістичним.
Натомість Росія пропонує Японії привабливі варіанти спільного бізнесу на спірних територіях, проте єдиної позиції у японського істеблішменту з цього приводу немає. Крайня націоналістична частина японської еліти вважає, що таке співробітництво означатиме фактично і юридичне визнання належності спірних островів Росії. Більш прагматична частина японської еліти переконана, що таке співробітництво може бути першим кроком до фактичного «викупу» цих територій у Росії.
Утім, переговори Сергія Лаврова у Токіо зафіксували незмінність солідарності Японії з іншими країнами «великої сімки» щодо продовження режиму санкцій проти Росії до повного виконання Мінських угод і можливого повернення Криму. Зрештою, чимало японців вважає, що такий тиск санкціями через деякий час може зробити російську позицію щодо територіальних проблем з Японією більш поступливою.Російська дипломатія на азійському напрямку докладає максимум зусиль, аби вийти з міжнародної ізоляції. Пропаганда Кремля наполегливо наголошує, що економічні санкції проти російської економіки через анексію Криму та агресивні дії на Донбасі запровадили лише країни євроатлантичного цивілізаційного ареалу, тобто США та Євросоюз. Натомість зазначається, що найбільші країни Азії уникають ізоляції Росії. Зокрема, обережну позицію займає Японія.
Кремль у вигідному для себе світлі подає факт візиту до Токіо Сергія Лаврова. Звичайно, можна зрозуміти японські мотиви, які мають вагомий регіональний вимір. Токіо вимушене зважати на вагу Росії у питанні територіальної суперечки за острови ПівнічноКурильської гряди — Хабомаї, Кунашир, Шикотан та Ітуруп. Зважають у Японії й на російськокитайський союз, який набуває особливої ваги у контексті японськокитайських територіальних суперечностей. Крім того, у Токіо вимушені мати на увазі й російську позицію щодо викликів північнокорейської ядерної програми.
Водночас японська дипломатія не тішить себе ілюзіями щодо можливості швидкого вирішення територіальних та військовополітичних суперечностей у Північній Азії. За цих обставин головним тактичним інструментом японської дипломатії залишається безперервний діалог із російською стороною, аби мотивувати її перегляд непоступливої позиції щодо компромісного врегулювання, зокрема територіального питання.
Утім, японці не дуже, здається, зважають на актуальний російський політичний календар. Напередодні цьогорічних вересневих виборів до Державної думи, а тим паче весняних 2018 року президентських виборів, не варто розраховувати на готовність Кремля «торгувати територіями». Тобто варіант поетапного повернення спірних островів, зафіксований у далекому 1956 році декларацією про відновлення російськояпонських відносин, за російських політичних обставин виглядає нереалістичним.
Натомість Росія пропонує Японії привабливі варіанти спільного бізнесу на спірних територіях, проте єдиної позиції у японського істеблішменту з цього приводу немає. Крайня націоналістична частина японської еліти вважає, що таке співробітництво означатиме фактично і юридичне визнання належності спірних островів Росії. Більш прагматична частина японської еліти переконана, що таке співробітництво може бути першим кроком до фактичного «викупу» цих територій у Росії.
Утім, переговори Сергія Лаврова у Токіо зафіксували незмінність солідарності Японії з іншими країнами «великої сімки» щодо продовження режиму санкцій проти Росії до повного виконання Мінських угод і можливого повернення Криму. Зрештою, чимало японців вважає, що такий тиск санкціями через деякий час може зробити російську позицію щодо територіальних проблем з Японією більш поступливою.Російська дипломатія на азійському напрямку докладає максимум зусиль, аби вийти з міжнародної ізоляції. Пропаганда Кремля наполегливо наголошує, що економічні санкції проти російської економіки через анексію Криму та агресивні дії на Донбасі запровадили лише країни євроатлантичного цивілізаційного ареалу, тобто США та Євросоюз. Натомість зазначається, що найбільші країни Азії уникають ізоляції Росії. Зокрема, обережну позицію займає Японія.
Кремль у вигідному для себе світлі подає факт візиту до Токіо Сергія Лаврова. Звичайно, можна зрозуміти японські мотиви, які мають вагомий регіональний вимір. Токіо вимушене зважати на вагу Росії у питанні територіальної суперечки за острови ПівнічноКурильської гряди — Хабомаї, Кунашир, Шикотан та Ітуруп. Зважають у Японії й на російськокитайський союз, який набуває особливої ваги у контексті японськокитайських територіальних суперечностей. Крім того, у Токіо вимушені мати на увазі й російську позицію щодо викликів північнокорейської ядерної програми.
Водночас японська дипломатія не тішить себе ілюзіями щодо можливості швидкого вирішення територіальних та військовополітичних суперечностей у Північній Азії. За цих обставин головним тактичним інструментом японської дипломатії залишається безперервний діалог із російською стороною, аби мотивувати її перегляд непоступливої позиції щодо компромісного врегулювання, зокрема територіального питання.
Утім, японці не дуже, здається, зважають на актуальний російський політичний календар. Напередодні цьогорічних вересневих виборів до Державної думи, а тим паче весняних 2018 року президентських виборів, не варто розраховувати на готовність Кремля «торгувати територіями». Тобто варіант поетапного повернення спірних островів, зафіксований у далекому 1956 році декларацією про відновлення російськояпонських відносин, за російських політичних обставин виглядає нереалістичним.
Натомість Росія пропонує Японії привабливі варіанти спільного бізнесу на спірних територіях, проте єдиної позиції у японського істеблішменту з цього приводу немає. Крайня націоналістична частина японської еліти вважає, що таке співробітництво означатиме фактично і юридичне визнання належності спірних островів Росії. Більш прагматична частина японської еліти переконана, що таке співробітництво може бути першим кроком до фактичного «викупу» цих територій у Росії.
Утім, переговори Сергія Лаврова у Токіо зафіксували незмінність солідарності Японії з іншими країнами «великої сімки» щодо продовження режиму санкцій проти Росії до повного виконання Мінських угод і можливого повернення Криму. Зрештою, чимало японців вважає, що такий тиск санкціями через деякий час може зробити російську позицію щодо територіальних проблем з Японією більш поступливою.Напередодні запланованої на поточному тижні у Хіросімі зустрічі міністрів закордонних справ країн «великої сімки» міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров відвідав Монголію та Японію.Напередодні запланованої на поточному тижні у Хіросімі зустрічі міністрів закордонних справ країн «великої сімки» міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров відвідав Монголію та Японію.
