На­ше жит­тя, на жаль, ба­га­те не ли­ше на ці­ка­ві й при­єм­ні по­дії, тру­до­ві звер­шен­ня й со­ці­аль­ні транс­фор­ма­ції, а й на чис­лен­ні за­хво­рю­ван­ня, з яки­ми ма­ло не кож­но­му ви­па­дає зі­ткну­ти­ся. Се­ред звич­них не­ду­гів — різ­но­ма­ніт­ні сто­ма­ти­ти, од­ні з най­по­ши­ре­ні­ших за­хво­рю­вань сли­зо­вої обо­лон­ки ро­то­вої по­рож­ни­ни.
Що тут і до чо­го? Звід­ки ці не­при­єм­ні від­чут­тя та ви­раз­ки в ро­ті? Що ро­би­ти, аби швид­ко по­збу­ти­ся не­ду­ги? 
Про це ми роз­пи­та­ли фа­хів­ця — сто­ма­то­ло­га ви­щої ка­те­го­рії, кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук, до­цен­та Ал­лу Мар­чен­ко.

25 КВІТ­НЯ — ВСЕ­СВІТ­НІЙ ДЕНЬ БО­РОТЬ­БИ З МА­ЛЯ­РІЄЮ

З 2008 ро­ку сві­то­ва гро­мад­ськість від­зна­чає Все­світ­ній день бо­роть­би з ма­ля­рією — транс­мі­сій­ною хво­ро­бою, ма­со­ве по­ши­рен­ня якої у сві­ті ви­зна­чає­ть­ся як при­род­ни­ми, так і со­ці­аль­ни­ми чин­ни­ка­ми.
За да­ни­ми Все­світ­ньої ор­га­ні­за­ції охо­ро­ни здо­ров’я, у сві­ті три міль­яр­ди лю­дей пе­ре­бу­ва­ють під за­гро­зою за­ра­жен­ня ма­ля­рією, май­же по­ло­ви­на яких при­па­дає на на­се­лен­ня кра­їн Аф­ри­ки, Пів­ден­но-Схід­ної Азії та Ла­тин­ської Аме­ри­ки.

За оцінкою ВООЗ, у світі реєструється до 200 мільйонів випадків малярії, з них близько 660 тисяч закінчується летально. Посилення заходів боротьби з малярією в останні роки привело до зниження смертності від цієї хвороби порівняно із 2000 роком на 25 відсотків.

Ко­ли б я хоч тро­хи пе­ре­ніс на па­пір ко­ло­рит Гу­цуль­щи­ни і за­пах Кар­пат...
Ми­хай­ло Ко­цю­бин­ський

В іс­то­рії ук­ра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри Ми­хай­ло Ко­цю­бин­ський за­ли­шив­ся не­пе­ре­вер­ше­ним майс­тром сло­ва, тон­ким сти­ліс­том і най­кра­щим ім­пре­сіо­ніс­том, а ле­бе­ди­ною йо­го піс­нею та шед­ев­ром ук­ра­їн­сько­го пись­мен­ства ста­ла по­вість «Ті­ні за­бу­тих пред­ків».
За­ко­ха­ний у кар­пат­ський край пись­мен­ник від­тво­рив каз­ко­вий ко­ло­рит Гу­цуль­щи­ни з її ди­во­виж­ним ду­хом гір­ської при­ро­ди і за­гад­ко­вим на­ро­дом, йо­го та­єм­ни­чим ду­шев­ним сві­том та ві­ко­віч­ним до­сві­дом да­ле­ких пред­ків.
«Цей ди­кий, спі­ву­чий край ба­га­то хто про­бу­вав опи­су­ва­ти, — за­зна­чав кри­тик Мак­сим Бог­да­но­вич, — але ні­хто не зро­бив цьо­го з та­кою дос­ко­на­ліс­тю, як Ко­цю­бин­ський».

Наш гість — на­род­ний ар­тист Ук­раї­ни, ху­дож­ній ке­рів­ник На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії Ук­раї­ни Во­ло­ди­мир Лу­ка­шев.
У твор­чо­му до­роб­ку В. Лу­ка­ше­ва — 100 опер­них по­ста­но­вок у Хар­ко­ві, Ки­єві, Оде­сі та за­ру­біж­жі і по­над 500 мас­штаб­них те­ат­ра­лі­зо­ва­них кон­цер­тів. Ба­га­то йо­го ви­хо­ван­ців ста­ли зір­ка­ми те­ат­раль­но­го і му­зич­но­го мис­тец­тва.
Ме­та ді­яль­но­сті Во­ло­ди­ми­ра Ана­то­лі­йо­ви­ча — під­нес­ти мис­тець­ке жит­тя Ук­раї­ни на рі­вень сві­то­вих ви­мог. «Ви­со­ке му­зич­не мис­тец­тво не має кор­до­нів і на­ле­жить усім на­ро­дам сві­ту» — впев­не­ний ми­тець.