Водночас Азербайджан за припинення вогню у зоні карабахського конфлікту отримав від Росії та Ірану певні поступки у визначенні національних виключних економічних зон у Каспійському морі. Це фактично зміцнило позиції Азербайджану у суперечці за окремі ділянки цих зон зі ще однією каспійською державою — Туркменистаном. Крім того, політичні ігри патріотів, безумовно, посприяли консолідації азербайджанського суспільства навколо чинного президента Ільхама Алієва.
Власні бонуси від конфронтації та її вчасного припинення на побажання союзників із Росії та Ірану отримала й Вірменія. Крім того, президент Серж Саргсян дістав запевнення від російських енергетичних олігархів щодо обережнішого ставлення до стрімкого підвищення тарифів на електроенергію для вірменських споживачів. Вірменія також устигла отримати бонус і від Ірану, який погодився зменшити для вірменських споживачів ціни на газ.
Водночас конфронтація з Азербайджаном нівелювала вимоги тих вірмен, які наполягали, після вбивства вірменської родини наприкінці 2015 року російським військовослужбовцем, на виведенні з території Вірменії російської військової бази. Однак на тлі збройної вірменськоазербайджанської конфронтації стало зрозуміло, що російська військова база є певною гарантією від нерозширення зони бойових дій на власне територію Вірменії.
Свої преференції від урегулювання нинішньої фази загострення карабахського конфлікту отримала й Росія. Поперше, Кремлю вдалося представити себе як миротворця та показати певну ефективність своєї моделі пострадянської дипломатії. Подруге, Росія уникла загострення конфлікту на Кавказі, що могло дестабілізувати її кавказькі республіки. Потретє, Кремль набрався чергової порції нахабства, аби спробувати найближчим часом провести референдум у Південній Осетії з приводу її об’єднання з російським суб’єктом федерації — Північною Осетією (Республікою Аланія).
Та якщо така російська анексія грузинської автономії, а наразі самопроголошеної республіки Південна Осетія, відбудеться, це стане неминучим прецедентом для Нагірного Карабаху. Не таємниця, що попри офіційне невизнання Єреваном незалежності Нагірного Карабаху, власне Вірменія реально абсолютно пов’язана з цією територією.
На підтвердження цього досить лише нагадати про факт суцільної інтеграції політичних еліт Вірменії і Нагірного Карабаху. Зайвим доказом є й той факт, що у недавніх бойових сутичках з азербайджанською армією у прикордонній зоні між Карабахом і Азербайджаном безпосередню участь брали вірменські війська. Утім, офіційна анексія Нагірного Карабаху Вірменією лише остаточно розморозить конфлікт з Азербайджаном.
Пасьянс карабахського мирного врегулювання поки що не складається — надто відмінними є позиції конфліктуючих сторін. Азербайджан наполягає на відновленні своєї територіальної цілісності за рахунок повернення до свого складу Нагірного Карабаху як національнокультурної автономії. Вірменія більше зацікавлена у збереженні існуючого стану та сподівається, що Нагірний Карабах не втратить незалежності, так само, як це неможливо у випадку з Косовим. У свою чергу, Росія з цієї ситуації має можливість отримати власні дивіденди, зберігаючи конфліктні позиції Азербайджану та Вірменії разом із своїм впливом у Єревані та Баку.
Андрій МАРТИНОВ