Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Новий метод лікування туберкульозу (PaMZ) пройшов успішно третю, передостанню, стадію випробувань. Він дозволив знищити більше бактерій і зробив це швидше за стандартну терапію, пише Meddaily.
Учені повідомили, що PaMZ являє собою поєднання трьох препаратів, у тому числі двох ліків-кандидатів, які ще не ліцензовані для використання проти туберкульозу. На думку дослідників з Університету Кейптауна, за допомогою цього підходу можна вилікувати і стійкі форми туберкульозу.
Фахівці також повідомили, що новий метод дозволяє скоротити період лікування і позбавить від необхідності робити болючі ін’єкції. PaMZ пройшов випробування на понад 200 пацієнтах. Із них 71% не мав ознак туберкульозу вже через два місяці лікування. У групі пацієнтів, які отримували стандартну терапію, таких було лише 38%.
Ми звикли робити кілька справ одночасно і швидко перемикатися між ними. Відчуття зайнятості додає впевненості в собі і власної важливості. Але ця звичка насправді...
Заважає нам залишатися продуктивними. Наші батьки ніколи не сиділи вдома без роботи. Сучасні молоді менеджери завжди в мережі, раз на десять хвилин відповідають на листи, раз на дві години п’ють каву, безперервно відповідають на дзвінки і пишуть звіти. Усіма цими справами прийнято жонглювати, постійно перестрибуючи з одного процесу на інший. Як результат — усім нам здається, що, зазвичай, ми дуже зайняті.
Але звичка братися за всі справи одночасно дорого нам обходиться. Дослідження показують, що тільки два відсотки людей можуть працювати у такому режимі ефективно. Для решти — 98 відсотків — така звичка руйнівна як для кар’єри, так і для ментального здоров’я, повідомляє lifter.com.ua.
Значно знижує продуктивність. Аби будь-яке завдання було виконане, мозок поділяє його на два етапи: спочатку він визначає, яке завдання з усіх, якими можна зайнятися, в той чи інший момент важливіше або найприємніше, а потім береться за його виконання. Відволіклися — доведеться починати спочатку.
24 БЕРЕЗНЯ — 115 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА КОЗЛОВСЬКОГО,
УКРАЇНСЬКОГО І РОСІЙСЬКОГО СПІВАКА, НАРОДНОГО АРТИСТА СРСР,
НАРОДНОГО АРТИСТА УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТА ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ СРСР
Почувши хоча б раз по радіо арію у виконанні Івана Семеновича Козловського (1900—1993), навіть багато з тих людей, які ніколи не переступали порогу Оперного театру, не втрачали нагоди відвідати оперу за його участю.
За словами шанувальників співака і музичних критиків, усе міг передати його голос — аромат квітів і сяяння сонця, вогонь пристрасті і холод обману, безмірну радість і печаль, пригніченість і покірливість, шляхетність і ненависть. А знавці оперного мистецтва зазначали, що кожний виступ Козловського був неповторним. Всесвітньо відома арфістка Віра Дулова (1909—2000) писала: «Кожна його програма містить у собі щось незвичайне. Це — як очікування таємниці, дива».
29 БЕРЕЗНЯ — 75 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
ВІКТОРА СЕРЕБРЯНИКОВА (1940—2014), УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛІСТА,
ОДНОГО З НАЙСИЛЬНІШИХ ГРАВЦІВ «ДИНАМО» (КИЇВ) 60—70-х РОКІВ
Він був своєрідною знаковою фігурою для Києва останні півстоліття, як Ейфелева вежа для Парижа, наприклад. Родом із Запоріжжя, він був «дуже київським явищем» — до столиці приїхав уже успішним, хоча ще юним футболістом. Усі свої подвиги на полі і поза ним він здійснив тут.
Його не просто любили — його вважали своїм продовженням, втіленням власних устремлінь стати переможцем, бути скрізь і завжди першим. Він сам, на жаль, обмежився лише футбольним полем. Чому так сталося?
От щастить деяким: Господь дарує їм покликання — бути поетом, композитором, художником, політиком врешті-решт. І визначеним цим шляхом вони йдуть усе життя, і не доводиться їм шукати свою справу знову і знову. Інше питання — футбол. У цій професії до пенсії ніяк не дотягнеш, адже такий спортсмен вимагає не лише знання предмета, володіння таємницями майстерності, а й молодого здорового фізичного тіла.
Моя співрозмовниця Тетяна Федорова — заслужений майстер народної творчості України, лауреат премій Данила Щербаківського та Петра Верни, яка вже понад два десятиліття працює у царині авторської етнографічної та історіографічної ляльки.
Роботи майстрині — це, на думку фахівців, справжня наукова праця, адже через образ ляльки вона не тільки розповідає історію костюма, а й показує епоху.
Загалом у її доробку понад 500 ляльок. Практично всі вони у приватних колекціях США, Канади, Англії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Іспанії, Ізраїлю, Італії, Лівану, Росії, Китаю, Угорщини, Сінгапуру, Японії та України.
Тетяна Федорова реконструювала у формі ляльок історичні постаті князя Дмитра (Байду) Вишневецького, гетьманів Богдана Хмельницького, Пилипа Орлика та Івана Мазепу, київського митрополита Петра Могилу, галицького священика Йосафата, Роксолану та Сулеймана Пишного, Івана Богуна та ін.
Хоч як дивно, але прем’єра першої української опери — «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського відбулася на сцені провідного театру Російської імперії — Маріїнського у Санкт-Петербурзі 14 квітня 1863 року. А вже за рік її почули шанувальники оперного мистецтва у Большому театрі у Москві, де одну з головних партій із великим успіхом виконав автор цього твору.
На жаль, після сумнозвісного Емського указу — про заборону української мови — ця опера була вилучена з репертуару всіх театрів. Лише за двадцять років її вперше виконала українська трупа Михайла Старицького у Ростові-на-Дону. Цікаво, що одну з головних партій — Оксани — співала видатна українська драматична актриса — Марія Заньковецька.
На сцені Київського театру опери і балету «Запорожця за Дунаєм» уперше поставили у 1934 році, її диригентами-постановниками були В. Йориш і В. Смекалін. Від того часу столичний театр опери і балету часто її поновлював. Найбільшу популярність отримала постановка 1978 року, яку здійснили диригент Стефан Турчак, режисер Дмитро Гнатюк, художники А. Волнін і О. Бурлін.
28 березня 2015 року виповнюється 90 років від дня народження видатного українського оперного співака і режисера, народного артиста України, народного артиста СРСР, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, Державної премії Грузії імені З. Паліашвілі, Героя України, академіка Національної академії мистецтв України, професора Національної музичної академії Дмитра Гнатюка.
Ще студентом третього курсу Київської консерваторії він уперше вийшов на професійну оперну сцену в одній з найулюбленіших своїх партій — Миколи в «Наталці Полтавці» М. Лисенка. У 1951 році Дмитро Гнатюк став солістом Київського академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка, якому віддав понад шість десятиліть свого творчого життя.
Сорок партій, підготовлених і виконаних на оперній сцені Дмитром Гнатюком, уже самою кількістю підтверджують творчу активність і енергію співака, поза яким не пройшло практично жодної помітної прем’єри останніх п’яти десятиліть історії Національної опери України.
Як зізнався один відомий артист — легше зіграти дві вистави на великій сцені, ніж одну на малій. І дійсно, коли глядач знаходиться поруч, то це накладає на актора особливу відповідальність. Отож у Київському академічному Молодому театрі режисерам та виконавцям довелося складати перед глядачем відразу кілька екзаменів.
Нещодавно на мікросцені художній керівник театру Андрій Білоус здійснив постановку вистави «Жара» за творами Івана Буніна, а Тарас Криворученко на камерній сцені поставив «Метод Гронхольма» за п’єсою Жорді Гальсерана.
В основу сюжету вистави «Жара», жанр якої режисер визначив як граматику пристрасті на дві дії, покладено повісті І. Буніна «Наталі» та «Митіна любов». Герої цих творів проходять крізь дивацтва любові, спокуси, внутрішню боротьбу, врешті полишають спокійне життя і поринають у безодню кохання.
Московський студент Митя (артист Олег Коркушко), головний герой повісті Буніна «Митіна любов», закоханий у чарівну дівчину Катю (Тетяна Ляліна), яка мріє стати актрисою. Вона теж начебто любить Митю, але разом із тим стосунки закоханих опиняються на межі розриву.
Лічені дні залишилися до початку ювілейної — 20-ї за ліком — української антарктичної експедиції. Церемонія її офіційних проводів відбудеться в Києві, як очікується, 31 березня. А 1 квітня з аеропорту «Бориспіль» у наддалеку подорож — на відстань понад 15 тисяч кілометрів— вирушать 12 полярників, у яких попереду — річної тривалості зимівля (2015–2016) на станції «Академік Вернадський».
Там нині завершують свою річну дослідницьку вахту (2014–2015) дванадцять зимівників 19-ї експедиції, котрі після передачі станційного господарства своїм наступникам орієнтовно десь у середині квітня мають повернутися додому, в Україну.
Про плани 20-ї експедиції та її учасників, а також про серйозні економічні й інші проблеми, які відчутно заважають українським дослідникам Антарктики, йшлося в ексклюзивному інтерв’ю, яке кореспондент «Демократичної України» днями взяв у директора Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) Валерія Литвинова.
Невдовзі в українське село можуть повернутися середняки. Зазвичай це люди із середніми статками, здатні багато працювати і, що дуже важливо, трудитися на власній землі. Навіть якщо її виявиться небагато.
Раніше таких селян називали куркулями і все робили для того, аби їх знищити як клас. Тепер повернення середняків можливе за умови ухвалення Верховною Радою законопроекту № 1599 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств». Нещодавно він успішно витримав перше парламентське читання, і тепер його активно готують до другого.
Уперше в сучасній вітчизняній історії з’явилася реальна можливість урізноманітнити існуючі в АПК форми господарювання через запровадження інституту сімейного фермерства. Проте в останній момент знайшлися опоненти, які виступили з критикою законопроекту. Їх небагато, але серед них є представники провладної коаліції, тому їхня думка може вплинути на подальшу долю цього важливого документа.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».