16 бе­рез­ня 2015 ро­ку в Бер­лі­ні від­бу­ли­ся пе­ре­го­во­ри бун­дес­канц­ле­ра Ан­ге­ли Мер­кель і Пре­зи­ден­та Ук­раї­ни Пет­ра По­ро­шен­ка. На по­ряд­ку ден­но­му бу­ли ак­ту­аль­ні проб­ле­ми дво­сто­рон­ніх від­но­син і між­на­род­но­го ста­но­ви­ща. Ні­меч­чи­на до­кла­дає зу­силь, аби по­слі­дов­но ви­ко­ну­ва­ли­ся по­ло­жен­ня Мін­ських угод що­до за­ми­рен­ня на Дон­ба­сі.

Це не дивує, адже лише останніми днями Меркель неодноразово висловлювала жаль з приводу того, що нестабільна ситуація у світі є головною перешкодою для активізації розвитку німецької економіки та економіки Європейського Союзу загалом. Частина переважно східнонімецького бізнесу, орієнтованого на Росію, продовжує наполягати на якомога швидшому скасуванню економічних санкцій, від яких вони зазнають відчутних збитків. Утім, це не завадило Німеччині підтримати продовження режиму санкцій проти путінського режиму з боку Європейського Союзу, принаймні, до 15 вересня поточного року.
Не менш значимими є запевнення німецької сторони, що санкції будуть ще більше розширені в разі зриву російською стороною процесу виконання Мінських угод. Реагуючи на це, Кремль зробив пропагандистський хід у вигляді звернення керівництва так званих ДНР і ЛНР до Ангели Меркель з приводу тиску на Київ з метою виконання всіх положень Мінських угод. Пропонується порушити питання фінансової допомоги Україні залежно від виконання конкретних пунктів домовленостей.

Ро­сія 11 бе­рез­ня 2015 ро­ку офі­цій­но ви­йшла з ре­жи­му до­три­ман­ня по­ло­жень До­го­во­ру про зви­чай­ні ви­ди зброй­них сил у Єв­ро­пі. Цей до­го­вір був під­пи­са­ний у лис­то­па­ді 1990 ро­ку кра­їна­ми Ор­га­ні­за­ції Вар­шав­сько­го до­го­во­ру і кра­їна­ми Пів­ніч­но­ат­лан­тич­но­го до­го­во­ру з ме­тою об­ме­жен­ня роз­мі­щен­ня зви­чай­них озбро­єнь уздовж лі­нії зі­ткнен­ня двох вій­сь­ко­вих бло­ків, лік­ві­да­ції не­рів­но­сті по­тен­ці­алів зброй­них сил та мі­ні­мі­за­ції ри­зи­ків рап­то­во­го на­па­ду.

Ще 2011 року Росія заявила, що положення договору не виконуватиме і наразі де-юре припинила участь у ньому. Насамперед, це означає, що процес нагромадження російських військ на кордоні України буде неконтрольований. Формально Україні, як і будь-якій іншій державі — учасниці зазначеного договору російська сторона може тепер офіційно відмовити у праві проведення військової інспекції на місці. Положення про моніторинг військової діяльності досі було одним із серйозних досягнень Договору про звичайні види збройних сил у Європі, яке працювало на зміцнення військово-політичної довіри.
Водночас вихід Росії з режиму дотримання положень зазначеного договору означає, що країни НАТО тепер також не зобов’язані інформувати її про проведення передислокацій власних військ і проведення військових маневрів. Але цей принцип паритетності Росія використала з метою нагнітання напруженості у відносинах з НАТО під приводом його «агресивності».