Миті ненависна атмосфера вульгарності, брехливої багатозначності, що оточують його подругу у світі артистичної богеми. Як відомо, якщо в першій дії з’являється рушниця, то до кінця вистави вона повинна вистрелити, те ж саме може стосуватися і револьвера.
А в повісті «Наталі» дія зосереджена не стільки на розвитку подій, скільки на почуттях головного персонажа Віталія (Костянтин Стоянчев), який відразу покохав двох молодих жінок — Соню (Дар’я Якушева) та Наталі (Надія Тегіпко). Проте чи може вийти щось хороше з такої любові?
Ця вистава стала дипломною роботою для студентів російського акторського курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення, які є вихованцями одного зі старійшин українського театру, народного артиста України Миколи Рушковського. Можливо, молодим акторам ще не вистачає професіоналізму, але їхня щира гра допомагає глядачам повірити у достовірність того, що відбувається на сцені.
Якщо у виставі «Жара» задіяні молоді виконавці, то у спектаклі «Метод Гронхольна» можна побачити ціле сузір’я добре знаних майстрів сцени. Це — заслужена артистка України Олена Хижна, актори Ігор Портянко, Роман Равицький та Олександр Галафутнік, які за багато років роботи у театрі створили цілу галерею різноманітних характерів.
Нині на своєму гіркому досвіді вже багато хто встиг переконатися, що таке втрата роботи і як важко знайти нове робоче місце. Для цього, очевидно, доведеться пройти не одну співбесіду. Та чи не може така співбесіда перетворитися на справжнє пекло для недосвідченого кар’єриста? Опинившись на одній із співбесід, чотири герої розуміють, що їх втягнуто у захоплюючу детективну гру. Та тут постає питання, чи треба вбивати в собі людяність заради посади топ-менеджера у престижній компанії?
Вистава стане справжньою головоломкою для допитливого глядача. Адже відразу важко зрозуміти, хто ж дійсно влаштовується на роботу, а хто є роботодавцем. Хто говорить правду, а хто лише намагається пограти на почуттях іншого. Але навряд чи хтось зможе передбачити фінал цієї вистави аж до останніх хвилин. Напевне, в цьому і є головна родзинка постановки.
Два спектаклі досить різні. Але вони ще раз переконують, що бурхливі пристрасті можуть виникнути будь-де. І для цього необов’язково бути закоханим, бо у боротьбі за робоче місце люди інколи виявляють більше емоцій, ніж у справах сердечних. Та чи варта престижна робота того?
Едуард ОВЧАРЕНКО