Внут­ріш­ня си­ту­ація в Ту­реч­чи­ні за­ли­шає­ть­ся на­пру­же­ною. Не­зва­жа­ючи на ан­ти­те­ро­рис­тич­ну опе­ра­цію про­ти кур­дів, що три­ває по­над два мі­ся­ці, масш­таб проб­лем, які пос­та­ли пе­ред вла­дою в Ан­ка­рі, ли­ше збіль­шує­ть­ся.

Антикурдські акції стали важливим елементом передвиборчої кампанії (на 1 листопада заплановані дострокові парламентські вибори). Проте замість сприяти зменшенню політичної напруженості, вони радше зміцнюють і загострюють існуючі протиріччя.
Курдський мирний процес — спроба політичного вирішення проблем курдської національної меншини в Туреччині та закінчення війни, що триває вже понад 30 років між турецькою державою (нині при владі Партія справедливості і розвитку — ПСР) та Робітничою партією Курдистану (РПК), — з різною інтенсивністю і перервами тривав останнє десятиліття. Останній, як здається, перелом стався в липні поточного року.

Цьогорічним лауреатом Нобелівської премії миру стала маловідома широкому загалу туніська громадська організація, яка організувала переговорний процес між різними політичними силами цієї країни. Менш ніж за місяць, 10 грудня 2015 року, в день народження Альфреда Нобеля, тунісці отримають цю заслужену нагороду.
Слід зазначити, що традиційно претендентів на цю найбільш резонансну нобелівську премію була понад сотня. Нагадаємо, що серед таких претендентів називалися активіст руху «Вікілікс» Джуліан Ассанж, один із його джерел інформації — колишній співробітник найтаємничішої спецслужби Сполучених Штатів Америки «Агентства національної безпеки» Едвард Сноуден, навіть бундесканцлер Ангела Меркель.
Ассанжу пропонували вручити премію за його роль у досягненні «глобальної гласності», Едварду Сноудену — за розкриття механізмів стеження американських спеціальних служб фактично за кожним мешканцем планети Земля.

11 жовт­ня 2015 ро­ку гро­ма­дя­ни Бі­ло­ру­сі об­ра­ли пре­зи­ден­том кра­їни вп’яте, по­чи­на­ючи з 1994 ро­ку, Олек­сан­дра Лу­ка­шен­ка. На­віть по­рів­ня­но з по­пе­ред­ні­ми ви­бо­ра­ми 2010-го, пре­зи­дент­ські ви­бо­ри-2015 ста­ли од­ни­ми з най­більш спо­кій­них для пе­ре­мож­ця.

Серед внутрішньополітичних причин чергової поразки білоруської національної опозиції вкотре повторюється сценарій 1994-го. Тоді опозиція прийшла на вибори розпорошеною, без авторитетного лідера. Відтоді офіційна влада Білорусі досить вдало навчилася використовувати націоналістичні настрої.
Цього разу на фініші президентських перегонів Олександр Лукашенко навіть наважився сказати «ні» російському колезі Володимиру Путіну, відмовивши йому у створенні на території Білорусі російської бази «військово-космічних сил». Символічно, але таке «ні» Кремль почув під час своєї нинішньої військової кампанії у Сирії. Правда, Кремль зробив вигляд, що «не помітив» чітко сформульованої негативної відповіді білоруського президента, наголосивши, що питання розміщення бази потребує додаткового вивчення.

Президент США Барак Обама днями оголосив про підписання США, Канадою, Мексикою, Перу, Чилі, Брунеєм, В’єтнамом, Сінгапуром, Австралією та Новою Зеландією і Японією Угоди про транстихоокеанське партнерство.
Переговори про можливість створення такого торговельного об’єднання велися від початку 90-х років. Помітні зусилля для успіху цих переговорів зробили адміністрація президента США Білла Клінтона, адміністрація президента США Джорджа Буша-молодшого. Тож створення транстихоокеанського партнерства неможливо вважати монопольною дипломатичною перемогою адміністрації Барака Обами. Навпаки, святкувати ще рано, тому що до кінця 2015-го відповідну угоду має ратифікувати Конгрес США.
Домогтися цього адміністрації Барака Обами буде непросто, адже набирає обертів президентська виборча кампанія у Сполучених Штатах, тому чимало кандидатів від республіканців і навіть демократів, наприклад Гілларі Клінтон, критикує досягнуті домовленості, вважаючи їх недостатньо вигідними саме для США. У Канаді досягнута угода також стає для лібералів, які ведуть гостру передвиборчу боротьбу, темою для критики з боку політичних конкурентів.