Не виключені ускладнення з ратифікацією документа в таких великих торговельних державах, як Австралія та Японія.
Тому, зважаючи на всі ці обставини, заява президента США Барака Обами про досягнуту домовленість не була пронизана надмірними тріумфальними настроями. Не в останню чергу тому, що цій адміністрації не вдалося реалізувати більш амбітну мету, яка полягала у створенні навколо США ще двох транснаціональних зон вільної торгівлі. Йдеться про зону вільної торгівлі, яка мала об’єднати Північну і Південну Америки та євроатлантичну зону вільної торгівлі, яка мала об’єднати США і Європейський Союз.
На обох цих напрямках особливих успіхів не спостерігається. Зокрема, на латиноамериканському у жорсткій опозиції до планів створення зони вільної торгівлі зі США залишаються Аргентина та Бразилія. Причому така ситуація навряд чи зміниться радикально, навіть у разі зміни президентів цих великих латиноамериканських держав. Не менш заплутаною виглядає ситуація з перспективою створення євроатлантичної зони вільної торгівлі.
Після оголошення про підписання Угоди про транстихоокеанське партнерство в Берліні відбулась одна з найбільших упродовж останнього десятиліття демонстрація протесту німців. Європейські профспілки та галузеві об’єднання виробників різко критикують намір європейських еліт укласти зі США угоду про створення зони вільної торгівлі. Зокрема, профспілки переконані, що в такому разі відбудеться примусовий демонтаж завоювань соціальної держави, поширення ліберальних принципів на ринок праці не просто посилить конкуренцію, а й призведе до послаблення європейського середнього класу.
Європейські спілки аграріїв б’ють на сполох, заявляючи, що угода про зону вільної торгівлі поховає спільну сільськогосподарську політику Європейського Союзу. Крім того, на виробництво генномодифікованої аграрної продукції, поки що забороненої у більшості країн Євросоюзу, американські фермери отримують набагато більші субсидії, ніж їхні європейські конкуренти.
Усі ці аргументи проти Угоди про транстихоокеанське партнерство активно використовує у своїй пропаганді проти її ратифікації Китай. Пекін небезпідставно вважає зазначену угоду актом торговельної війни проти себе та намагається переконати Асоціацію співробітництва країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої належать Бруней, В’єтнам і Сінгапур, котрі підписали згадану угоду, бойкотувати її. Тому баталії навколо ратифікації у найближчі три місяці обіцяють бути не менш напруженими, ніж переговори про її підготовку.
Андрій МАТРИНОВ
