На­пе­ре­до­дні цьо­го­річ­но­го са­мі­ту лі­де­рів «ве­ли­кої сім­ки» Ук­раї­ну від­від­али від­ра­зу два її пред­став­ни­ки— прем’­єр-мі­ністр Ка­на­ди Сті­вен Гар­пер та йо­го япон­ський ко­ле­га Сін­дзо Абе. Це не ви­пад­ко­во, адже Ка­на­да та Япо­нія вже є тра­ди­цій­ни­ми і на­дій­ни­ми ве­ли­ки­ми парт­не­ра­ми Ук­раї­ни.

Результати переговорів повністю підтвердили цю тенденцію. Зокрема, Канада готова обговорювати питання створення з Україною зони вільної торгівлі. Не менш важливими є наміри канадського уряду направити в Україну військових фахівців, які допомагатимуть у вишколі українського війська. Канада також на саміті «великої сімки» у баварських Альпах підтримала пропозицію США щодо взаємозалежності між збереженням економічних санкцій проти режиму Путіна і виконанням Росією умов Мінських домовленостей.

7–8 черв­ня 2015 ро­ку у ба­вар­ських Аль­пах бун­дес­канц­лер Ан­ге­ла Мер­кель прий­ня­ла лі­де­рів кра­їн «ве­ли­кої сім­ки». На по­ряд­ку ден­но­му бу­ли всі га­ря­чі пи­тан­ня ре­гіо­наль­них кон­флік­тів. Жва­во об­го­во­рю­ва­ли­ся проб­ле­ми фі­нан­со­вої до­по­мо­ги Гре­ції, про­дов­жен­ня бо­йо­вих дій у Си­рії, по­си­лен­ня «Іс­лам­ської дер­жа­ви Іра­ку і Ле­ван­ту», кон­флікт на Дон­ба­сі.

Не менш важливими стали переговори між Ангелою Меркель і президентом США Бараком Обамою щодо перспектив підписання угоди про створення трансатлантичної зони вільної торгівлі між Євросоюзом і США. Проти цієї перспективи досить активно виступили антиглобалісти з багатьох країн — членів Євросоюзу, тож переговори щодо такої зони вільної торгівлі тривають.

На­ра­зі в Ук­раї­ні є кіль­ка важ­ли­вих ре­чей, до яких, че­рез їх­ню ак­ту­аль­ність та очі­ку­ва­ний для су­спіль­ства ре­зуль­тат, при­ку­та під­ви­ще­на ува­га су­спіль­ства. Як­що не бра­ти вій­ну на схо­ді, яка по­за кон­ку­рен­цією в цьо­му пе­ре­лі­ку, то ад­мі­ніс­тра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­на ре­фор­ма по­сі­дає чіль­не міс­це, адже у ра­зі її успіш­но­го про­ве­ден­ня укра­їн­ці жи­ти­муть в ін­шій кра­їні — з но­ви­ми ад­мі­ніс­тра­тив­ни­ми і внут­ріш­ні­ми те­ри­то­рі­аль­ни­ми кор­до­на­ми та но­вою струк­ту­рою ре­гіо­наль­ної вла­ди.
Ре­фор­ма, вже по­до­лав­ши тео­ре­тич­ну час­ти­ну сво­го шля­ху, ко­ли її бать­ки роз’­яс­ню­ва­ли на­се­лен­ню прин­ци­пи її про­ве­ден­ня та зна­чу­щість для дер­жа­ви, ни­ні пе­рей­шла в прак­тич­ну пло­щи­ну — під­го­тов­ку до ре­аль­но­го доб­ро­віль­но­го об’­єд­нан­ня те­ри­то­рі­аль­них гро­мад. Але, як мо­вить­ся, ви­хо­дить, мов у при­каз­ці: де два укра­їн­ці — там три геть­ма­ни...

Піс­ля не­дав­ньо­го на­бран­ня чин­но­сті за­ко­нів про де­ко­му­ні­за­цію, в ба­га­тьох ук­ра­їн­ських ре­гіо­нах стар­ту­ва­ла кам­па­нія з до­слі­джен­ня назв віт­чиз­ня­них міст і сіл. На­га­да­ємо, міс­це­ві ор­га­ни вла­ди по­вин­ні упро­довж пів­ро­ку (тоб­то до 21 лис­то­па­да) по­да­ти свої про­по­зи­ції сто­сов­но пе­ре­йме­ну­ван­ня на­се­ле­них пунк­тів, кот­рі ма­ють у сво­їх на­звах ста­ре ко­му­ніс­тич­не за­барв­лен­ня.

Після ухвалення на початку квітня «декомунізаційних» рішень українським парламентом у суспільстві, переважно, точаться дискусії стосовно того, наскільки цей документ «на часі». Натомість практично відсутня полеміка по суті. І даремно, адже співробітники Українського інституту національної пам’яті нині аналізують майже 30 тисяч назв українських міст і сіл.
Цими днями низка інформаційних агенцій оприлюднила інформацію про те, що попередній перелік міст, містечок та сіл, чиїм мешканцям належатиме визначитися з новими назвами, становить 871 населений пункт. Звісно, дані усе ще оновлюються, зокрема тому, що подекуди істинне походження назв потребує додаткового дослідження.