Ключовими критеріями такого виконання має бути припинення підтримки сепаратистів з боку Кремля, відновлення контролю українських прикордонників за всіма ділянками державного кордону на його донбаській ділянці. Також не знято з порядку денного питання можливого використання на Донбасі міжнародних миротворців.
Позитивними можна вважати й результати українсько-японських переговорів. Наразі саме Японія надала найбільшу фінансову допомогу Україні серед усіх країн світу, не кажучи вже про інші держави «великої сімки». Не останню чергу це обумовлюється спільно пережитими трагедіями — аваріями у Чорнобилі і на Фукусімі, на порядку денному українсько-японських відносин залишається конструктивний обмін досвідом у процесі ліквідації наслідків масштабних аварій на атомних станціях.
Політично проблемним є погодження термінів візиту до Японії Президента України Петра Порошенка, адже на кінець поточного року планується візит до Токіо російського президента Володимира Путіна. Японська сторона сподівається на позитивні зрушення у вирішенні територіальної суперечки з Росією, але розуміє всю складність дипломатичних розрахунків термінів візитів Президента України і президента Росії.
Напередодні саміту «великої сімки» стало відомо, що посаду представника Організації з безпеки і співробітництва в Європі на мінських переговорах залишає фінська дипломатка Хайді Тальявіні. Це означає, що переговорна складова мирного процесу може уповільнитися на найбільш важливій стадії його реалізації, принаймні доти, доки наступник Тальявіні увійде в курс справ. Ситуація також ускладнюється регулярними спробами Росії дискредитувати міжнародну солідарність з Україною.
Показовим у цьому сенсі став візит на поточному тижні до Італії президента Росії Володимира Путіна. Приводом була участь у російському дні на міланській виставці «ЕКСПО-2015», однак візит не обійшовся без політичного порядку денного. Господар Кремля намагається показати, що режим санкцій є «блефом» політики Євросоюзу, а Росія не перебуває не лише в економічній, а й у політичній ізоляції. Зокрема, 10 червня 2015 року у Ватикані Володимира Путіна прийняв Папа Римський Франциск. Востаннє вони мали бесіду наприкінці грудня 2013 року, коли Євромайдан в Україні ще балансував між відчаєм і надією на мирне розв’язання кризи.
Зрозуміло, що Італія не проводить окрему від інших партнерів «великої сімки» політику щодо Росії, але намагається тримати відкритими двері для дипломатичного діалогу. Зважаючи на велику військово-політичну напругу у зоні антитерористичної операції на Донбасі, такі дипломатичні зусилля є особливо актуальними, адже Путін не зміг переконати своїх співбесідників у тому, що Росія докладає всіх зусиль для досягнення миру на Донбасі.
Тож із високим ступенем ймовірності наприкінці червня можна очікувати продовження режиму санкцій з боку Євросоюзу щодо Росії. Інша справа, що практика дипломатичної діяльності Євросоюзу вимагає щорічного перегляду умов такого режиму. Це робить позицію ЄС гнучкою, тобто Євросоюз готовий запропонувати Росії на вибір — батіг або пряник, залежно від ступеня конструктивності російської позиції щодо донбаського врегулювання. Правда, великого оптимізму щодо швидкої зміни російської позиції на Донбасі, мабуть, ні в кого немає.
Андрій МАРТИНОВ
