При­єм­ний пе­ред­но­во­річ­ний сюр­приз зро­би­ли спе­ціа­ліс­ти де­пар­та­мен­ту еко­но­міч­но­го роз­вит­ку Пол­тав­ської ОДА та об­лас­но­го цен­тру за­йня­то­сті тим, хто ви­му­ше­ний був ті­ка­ти на Пол­тав­щи­ну від вій­ни на схо­ді. Сьо­го­дні в ре­гіо­ні офі­цій­но за­ре­єс­тро­ва­но 30 ти­сяч пе­ре­се­лен­ців. Щоб ви­жи­ти на но­во­му міс­ці, їм по­тріб­ні не ли­ше дах над го­ло­вою, а й ро­бо­та.
Про­те пра­це­влаш­ту­ва­ти­ся в Пол­тав­ській об­лас­ті ни­ні не­прос­то: за офі­цій­ною ста­тис­ти­кою, в ре­гіо­ні ро­бо­ту шу­ка­ють 22 ти­ся­чі «сво­їх» без­ро­біт­них. То­му яр­ма­рок ва­кан­сій для пе­ре­мі­ще­них осіб, який ор­га­ні­зу­ва­ли впро­довж остан­ніх днів 2015 ро­ку, дав не­по­га­ний шанс пе­ре­се­лен­цям на пра­це­влаш­ту­ван­ня.

Ярмарки вакансій — не новина для Полтавщини. Їх проведення започаткували ще кілька років тому для полегшення пошуку роботи краянам. У виграшу опинилися і роботодавці, які отримали непогану можливість «вживу» підбирати кадри для виробництва. Спочатку такі ярмарки проводили для всіх, хто шукає роботу. Згодом з’явилася «спеціалізація». Приміром, їх стали організовувати для інвалідів, яким з їхніми обмеженими можливостями практично не вдавалося працевлаштуватися за умов жорсткої конкуренції на ринку праці.

Ви­то­ки цієї гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції ся­га­ють квіт­ня 1918 ро­ку, ко­ли від­був­ся її І з’їзд. Від­то­ді ба­га­то во­ди сплив­ло, і кіль­кість доб­рих справ, зроб­ле­них То­ва­ри­ством, не злі­чи­ти. На про­хан­ня ре­дак­ції пре­зи­дент То­ва­ри­ства Чер­во­но­го Хрес­та Ук­раї­ни Іван Усі­чен­ко роз­по­ві­дає про сьо­го­ден­ня очо­лю­ва­ної ним ор­га­ні­за­ції, зок­ре­ма про те, як ук­ра­їн­ські чер­во­но­хрес­тів­ці до­по­ма­га­ють лю­дям, зму­ше­ним за­ли­ши­ти свої до­мів­ки на Дон­ба­сі та в Кри­му, а та­кож їх­нім зем­ля­кам, які за­ли­ши­ли­ся жи­ти на рід­ній зем­лі.

— Україна переживає найскладніші часи за всі роки незалежності, — констатує Іван Гнатович. — Маю на увазі події на теренах Донецької та Луганської областей, які призвели до гуманітарної катастрофи в цьому регіоні. За нашою інформацією, внаслідок збройного конфлікту більш як 1,5 мільйона людей, серед яких переважно люди похилого віку і діти, змушені були залишити місця постійного проживання.
Понад 9 тисяч громадян загинули, а майже 20 тисяч зазнали поранень. У районі військових зіткнень (отже, підвищеного ризику не лише для здоров’я, а й самого життя) проживають 2 мільйони українців.

За­галь­но­ві­до­мо, що у ст. 13 Кон­сти­ту­ції Ук­раї­ни запи­са­но: зем­ля, її на­дра, ат­мо­сфер­не по­віт­ря, вод­ні та ін­ші при­род­ні ре­сур­си на­ле­жать на­ро­ду. Вод­но­час ми є свід­ка­ми по­стій­них скан­да­лів, що ви­ни­ка­ють нав­ко­ло ви­до­бут­ку та ре­алі­за­ції при­род­них ре­сур­сів — наф­ти, га­зу, ву­гіл­ля, руд, на­віть бурш­ти­ну.

Особливість використання цих багатств у тому, що вони є не відновлювальними та вичерпними, а, отже, мають бути збережені для наступних поколінь. Більше того, через постійні коливання цін важко передбачити доходи від їх розробки.
Надмірно агресивний перерозподіл природних ресурсів, або «ефект ненажерливості», може призвести до конфліктів та руйнування різноманіття в економіці, важких соціальних та економічних наслідків. Саме тому важливо, аби багатства, отримані завдяки природним ресурсам, використовувалися для економічного зростання та соціального розвитку України.
Відкритість інформації про те, як країна управляє своїми природними ресурсами, необхідна для того, аби всі громадяни отримували від них користь. Нерозголошення інформації про ці багатства може підвищити небезпеку, пов’язану з недовірою, неефективністю управління та конфліктами.

Бер­лін хо­че не тіль­ки за­по­біг­ти клі­ма­тич­ним змі­нам на пла­не­ті, а й на­да­ти до­дат­ко­во­го ім­пуль­су для екс­пор­ту про­дук­ції ні­мець­ких під­при­ємств у га­лу­зі тех­но­ло­гії охо­ро­ни до­вкіл­ля, вва­жа­ють екс­пер­ти. Ін­те­рес Бер­лі­на по­ля­гає в то­му, щоб най­біль­ші еко­но­мі­ки сві­ту, які кон­ку­ру­ють з ні­мець­кою еко­но­мі­кою, над­то за­леж­ною від екс­пор­ту, під­три­ма­ли йо­го клі­ма­тич­ну по­лі­ти­ку, яку він ре­алі­зує від 90-х ро­ків ХХ сто­літ­тя.

Шляхом глобальної редукції емісії Німеччина хоче запобігти глобальним проблемам, викликаним змінами клімату і, водночас, створити стимули для експорту німецьких підприємств у галузі охорони довкілля.
Дипломатичні маневри Німеччини навколо кліматичного саміту в Парижі розпочались уже у 2014 році. У березні того року Німеччина підписала з Францією договір про співпрацю у справі кліматичної політики і кліматичного саміту у 2015 році. На форумі ЄС Берлін підтримував найвищу з обговорюваних величину скорочення емісії в ЄС до 2030 року на рівні щонайменше 40% — остаточно цей показник Європейська Рада прийняла у жовтні 2014 року, і з таким мандатом члени ЄС поїхали в Париж.