Наш спів­роз­мов­ник — зна­ний пись­мен­ник Олек­сандр Ги­жа, ав­тор ба­га­тьох опо­від­ань, по­езій, по­віс­тей та ро­ма­нів, зде­біль­шо­го іс­то­рич­но­го прав­до­бор­чо­го спря­му­ван­ня. Тво­ри ж майс­тра ди­на­міч­них сю­же­тів і чу­до­во­го знав­ця мо­ви про су­час­ність ви­різ­няю­ть­ся проб­лем­ніс­тю і прин­ци­по­вою по­зи­цією.
Ха­рак­тер­ни­ми є на­зви кни­жок: «Двіс­ті мет­рів до сон­ця», «Щер­ба­ті дні до се­ре­ди», «Кру­тий по­во­рот», «Зна­йо­мі з ве­рес­ня», «До­ро­га», «Ніч літ­ньої по­ве­ні», «Чо­вен для лю­дей», «Ти­тан», «Гли­бо­ка ме­жа», «Гір­ська ро­са», «Жит­ні пла­чі», «Об­ло­га Кар­ма­лю­ка», «По­клич­те ме­не, до­ро­ги».
Як дійс­ний слу­жи­тель церк­ви п’я­ти­де­сят­ни­ків, Олек­сандр Ги­жа здійс­нив пе­ре­клад Свя­то­го Пись­ма: п’ять ро­ків по­клав на від­тво­рен­ня тек­сту Біб­лії су­час­ною ук­ра­їн­ською лі­те­ра­тур­ною мо­вою, стіль­ки ж — на по­рів­нян­ня та усу­нен­ня різ­но­ма­ніт­них різ­но­чи­тань. А ще п’ять літ — на шлі­фу­ван­ня. Йо­го пе­ре­клад Біб­лії фа­хів­ці вва­жа­ють од­ним із най­до­вер­ше­ні­ших, і він, сла­ва Бо­го­ві, пі­шов у світ.
Тож на­ша роз­мо­ва скла­да­ти­меть­ся з двох час­тин: про іс­то­рич­ну ро­ма­ніс­ти­ку і про пра­цю над Свя­тим Пись­мом.

Зимові свята — це завжди очікування дива і, звісно, цікавих зустрічей. Таке мистецьке диво чекає на нас у Будинку митрополита (Софія Київська), де розгорнуто виставку «Різдвяні зустрічі» (емалі Тетяни та Сергія Колечків, акварельний живопис Любові Колечко).
Україна має давні емальєрні традиції. Емаль присутня у прикрасах часів Київської Русі, у виробах культового призначення славетної доби українського бароко. Розвиток емальєрного мистецтва припадає на кінець ХІХ ст., але воно було дещо призабутим у радянські часи. В останні десятиліття до емальєрної творчості в Україні звернулися на новому рівні, про що свідчать художні твори фундаторів української школи мистецтва гарячої емалі О. Бородая, В. Хоменка, а також їх обдарованих послідовників.
Київські художники Тетяна і Сергій Колечки належать до видатних українських майстрів, які плідно продовжують і розвивають давнє мистецтво. Вони постійно працюють над розширенням тематично-сюжетних і пластичних можливостей емалі.

Лю­ди­ні влас­ти­во зав­жди спо­ді­ва­ти­ся на кра­ще. Без на­дії жит­тя не­мож­ли­ве як для окре­мої осо­бис­то­сті, так і для су­спіль­ства в ці­ло­му. Зна­ко­вим пе­ріо­дом для на­шо­го су­спіль­ства бу­ло на­стан­ня «хру­щов­ської від­ли­ги», ко­ли май­же всі від­чу­ли лег­кий по­дих сво­бо­ди як під­твер­джен­ня спо­ді­вань на кра­ще май­бут­нє. Цьо­му пе­ріо­ду й при­свя­че­на ху­дож­ня ви­став­ка «Ве­ли­кі спо­ді­ван­ня. Мис­тец­тво Ук­раї­ни кін­ця 50—60-х ро­ків», пред­став­ле­на у ви­став­ко­вих за­лах «Хліб­ні» На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська».

Прикметою тих часів у масштабах країни і міста стало масове будівництво нових житлових мікрорайонів. Багато сімей очікували покращення житлових умов. Тема великого будівництва, наочно проілюстрована проектами експериментального житлового масиву Дарниця, знайшла відображення в мистецтві таких майстрів живопису, як В. Беляк, В. Гайдук, Г. Сокиринський. У Києві, територія якого в післявоєнні роки значно розширилася, відбулося відкриття першої лінії метрополітену, що покращило сполучення між районами. Ця знакова подія відображена у графічних проектах станцій «Дніпро», «Університет», «Вокзальна» з фондів Національного заповідника «Софія Киіївська».

У Мис­тець­ко-кон­церт­но­му цен­трі іме­ні Іва­на Коз­лов­сько­го на­род­ний ар­тист Ук­раї­ни Олек­сандр Крав­чен­ко не­що­дав­но пре­зен­ту­вав те­ат­раль­ний про­ект за тво­ра­ми Ле­сі Укра­їн­ки — «Моя єди­ная лю­бо­ве», що є час­ти­ною знач­но шир­шо­го мис­тець­ко­го про­ек­ту.

«Кілька років тому я підійшов до художнього керівника Національної оперети України Богдана Струтинського з пропозицією створити поетичний театр. Мені пішли назустріч. Так з’явилася музично-літературна вистава «І на оновленій землі...» за творами Тараса Шевченка. Наразі презентуємо постановку, присвячену Лесі Українці. У планах — проекти за творами Івана Франка та Ліни Костенко, також на одному з літературних вечорів збираюся декламувати власні вірші.
Звичайно, у подальшій перспективі є бажання звернутися до світової літератури, але зараз, насамперед, прагну популяризувати національну культуру українського народу. Нині, коли Україна переживає складні часи, українцям вкрай необхідне саме рідне слово. Ми говоримо, що нам тяжко.