Від­ра­зу піс­ля сво­го при­зна­чен­ня но­вий бри­тан­ський прем’­єр 20 і 21 лип­ня по­бу­ва­ла в Бер­лі­ні і Па­ри­жі, де про­си­ла про­вес­ти конс­трук­тив­ні пе­ре­го­во­ри на те­му Брек­сі­ту. 
В обох сто­ли­цях Те­ре­за Мей по­чу­ла, що Єв­ро­па очі­кує на ру­хи Ве­ли­ко­бри­та­нії, і бі­ла­те­раль­них пе­ре­го­во­рів не бу­де, а тіль­ки роз­мо­ви з усім Єв­ро­со­юзом.

Цей візит мав показати, що, попри відмову британців від членства в ЄС, Великобританія не відвертається від Європи. Тереза Мей переконувала своїх французьких і німецьких співрозмовників, що хоче проводити конструктивні переговори про майбутні відносини Великобританії з Євросоюзом і будувати сильні двосторонні відносини.
Ангела Меркель і Франсуа Олланд натомість підкреслили, що початок процесу виходу з ЄС і формування моделі майбутніх відносин лежить у компетенції британського уряду. Європа чекає і представить свою позицію, коли ознайомиться з британськими пропозиціями.
Найбільш очікувана інформація — на тему дати початку процесу виходу з ЄС і формату майбутніх відносин зі спільнотою — до цього часу не оголошена. Першим серйозним кроком у цьому напрямі на міжнародній арені була попередня декларація у телефонній розмові з головою Європейської Ради Дональдом Туском про відмову від головування в ЄС, яке припадало на другу половину 2017 року.

13 серп­ня Фі­де­лю Кас­тро ви­пов­ни­ло­ся 90 ро­ків. Він з’явив­ся в те­ат­рі іме­ні Кар­ла Марк­са у Га­ва­ні на від­по­від­ній уро­чис­то­сті, де бу­ло за­чи­та­но йо­го лист із по­дя­кою за на­ді­сла­ні поз­до­ров­лення.

У зв’язку з 90ю річницею світова преса присвятила Кастро багато публікацій. «НьюЙорк Таймс»: «У 90й день народження Фідель дякує Кубі і критикує Обаму». Іспанська «Ель Паїс» розмістила велику добірку фотографій, які ілюструють важливі моменти життя вождя Кубинської революції під заголовком «Фідель Кастро — міф і контроверсії». Британська «Гардіан»: «Куба святкує 90й день народження Фіделя Кастро музикою і феєрверками».
Народи Латинської Америки мали власні держави протягом 150 років, але правили ними диктатори. Якщо навіть десь відбувалися вибори, то вони не впливали на долю мільйонів жебраків — без прав, без засобів для життя і без можливості впливу на стан публічних справ.
Американці ставилися до регіону, як до власного подвір’я: підтримували місцевих тиранів і олігархів, користувалися сировиною, зберігали монополію на важливі послуги. Спроби зміни статускво завершувалися кривавою «лазнею», державними переворотами.

Дня­ми пар­ла­мент­ські пар­тії Ма­ке­до­нії за по­се­ред­ни­цтва США від­но­ви­ли пе­ре­го­во­ри, аби при­зна­чи­ти но­ву да­ту пар­ла­мент­ських ви­бо­рів.

Це — чергова спроба подолати внутрішньополітичну кризу, яка третій рік лихоманить країну. Навіть для нестабільних Балканських країн випадок Македонії є унікальним.
Зрозуміти цей факт неможливо без короткого екскурсу в історію. Сучасна територія Македонії сформувалася внаслідок двох балканських війн початку ХХ століття, потім — перипетій першої і другої світових війн та утворення Союзної Федеративної Республіки Югославії.
У Македонії до 1991 року міжетнічних проблем не було, але розпад Югославії, сербськохорватська війна, чотирирічна війна між боснійськими мусульманами, боснійськими хорватами та боснійськими сербами на території Боснії і Герцеговини змусили Організацію Об’єднаних Націй спробувати запобігти поширенню кризи на Македонію. У такому разі через Македонію нестабільність могла поширитися на сусідню Болгарію та члена Євросоюзу — Грецію.
До речі, відразу після розпаду Югославії Греція вимагала, щоб Македонія змінила назву своєї держави, адже вона збігається з назвою однойменної грецької провінції.

Початок нового політичного сезону в Німеччині позначився своєрідним поєднанням гострих проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Власне, цьогорічний сезон літніх відпусток був ускладнений невизначеністю щодо долі європейської інтеграції, адже ще у квітні нідерландці проголосували проти ратифікації Угоди про асоціацію між Євросоюзом і Україною.
Наприкінці червня, як пам’ятаємо, чергового удару по Євросоюзу завдав британський референдум про вихід з ЄС. У підсумку європейська політична еліта пішла у відпустки без ухвалення тактичних і стратегічних рішень щодо цих доленосних для ЄС проблем.
Тому початок вересня буде обтяжений цим порядком денним. Крім того, без вирішення залишаються проблеми, обумовлені напливом біженців до Німеччини: ідея визначити відсотки розподілу квот біженців по всіх країнах — членах Євросоюзу зазнала невдачі. Навіть більше, Євросоюз не наважився вдатися до непопулярних рішень запровадження санкцій щодо незговірливих держав — членів ЄС.
Мотив такої нерішучості зрозумілий і ґрунтується на небажанні європейських політичних еліт розкачувати човен. Тим паче, що санкціями з приводу відмови від квот по біженцях можна було створити небезпечний прецедент, який примушував би до запровадження санкцій за перевищення показників бюджетного дефіциту країнами, котрі входять до зони спільної європейської грошової одиниці євро.