Натомість будьякі кроки з гіпотетичного повернення Гюлена, звинуваченого прихильниками Ердогана у натхненні недавно проваленого заколоту турецьких військових, можуть наразитися на спроби команди Дональда Трампа розкритикувати близькосхідну політику США часів президентства Барака Обами, впродовж першого терміну перебування якого у Білому домі державним секретарем була Гілларі Клінтон. Тому маневр на переговорах був мінімальним.
Зрештою, він не сказав категоричного «ні», так само як обережного «так» на питання видачі Гюлена. Фактично це лише підтвердило послаблення політичних позицій США у регіоні.
Наочним символом цього стала російськоіранська домовленість про надання Росії іранської військовоповітряної бази «Хамадан», з якої російські льотчики продовжують бомбувати позиції сирійської опозиції та ісламістів у боях за Алеппо. Іран закликав Туреччину підтримати єдність Сирії та заблокувати постачання сил сирійської опозиції у блокованому сирійською урядовою армією Алеппо.
Активні бойові дії в Сирії стимулюють нові хвилі біженців від війни, які, ймовірніше, вже восени через турецьку територію можуть опинитись у країнах Євросоюзу. Ситуація ускладнюється ще й унаслідок турецького ультиматуму Євросоюзу. Анкара закликала Брюссель до кінця поточного року надати громадянам Туреччини безвізовий режим у Шенгенському просторі або бути готовими до того, що Туреччина відмовиться від курсу на європейську інтеграцію.
Напруженості додає й підвищена терористична загроза на території Туреччини. Лише впродовж останніх днів теракти сталися як у курдських районах Туреччини, так і в містах, розташованих поблизу турецькосирійського кордону. У останньому випадку турецькі спецслужби відповідальність поклали на бойовиків «Ісламської держави».
Зважаючи на це, якщо Туреччина остаточно перейде на бік Росії та Ірану у сирійській війні, а також маючи на увазі великі фінансові видатки Саудівської Аравії та Катару на утримання різноманітних ісламістських угруповань, опозиційних до Башара Асада без отримання від цього дивідендів, зростає ймовірність військовополітичної перемоги Башара Асада у цій війні вже до кінця поточного року. Це може радикально змінити баланс сил на Близькому Сході.
Ердоган добре усвідомлює, що в руках Туреччини залишається козирна карта в цьому геополітичному протистоянні. Туреччина намагається максимально скористатися із ситуації та спробувати вийти переможцем у будьякому разі.
Російські та іранські спецслужби переконують Ердогана: у разі падіння Башара Асада саме Туреччина буде наступним кандидатом на територіальне розчленування шляхом створення незалежної держави Курдистан, а також імовірного відокремлення від Туреччини колишніх вірменських територій, наприклад, в обмін на Нагірний Карабах, який може відійти Азербайджану.
Інше питання, наскільки Ердоган довіряє цій інформації і як її використовуватиме в процесі ухвалення стратегічних і тактичних рішень. Поки що зрозуміло одне: у разі затягування чергового етапу битви за Алеппо це означатиме, що Ердоган не готовий обрати радикального варіанта переорієнтації Туреччини із союзу зі США та НАТО на союз із Росією, Іраном і Китаєм. Найближчі тижні дадуть відповідь на це запитання.

Андрій МАРТИНОВ