Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Камянець-Подільський древній та вічно юний, місто сталих традицій та нових починань і чи не єдине в Україні, де мир і злагода прописані історією, адже її творили свого часу і прадавні трипільці, і римляни, і литовці, і турки, і поляки, і вірмени, і росіяни, і євреї.
Кам’янець — казкове місто, місто-фортеця, місто-легенда, «квітка на камені» — ці слова звучать українською, російською, польською, англійською та іншими мовами. Багата й цікава історія міста над Смотричем. Вона описана в численних хроніках, літописах, наукових працях, спогадах...
Нині в архітектурі, традиціях, мистецтві та стосунках між жителями місто демонструє можливість поєднати в одному місці цілий світ. Саме тому гостинні кам’янчани вже вкотре запросили до себе гостей, щоб разом відкрити туристичний сезон 2014 року! Міський голова Михайло Сімашкевич переконаний: «Наше неповторне місто зачарує вас своєю доброзичливістю, толерантністю та комфортом для перебування і зацікавить можливостями реалізувати сміливі плани та перспективи».
Коли економіка у кризі, влада має вирішувати дві групи завдань, вважають експерти. По-перше, вживати заходів, спрямованих на стабілізацію системи державних фінансів, аби не допустити її розвалу. Причому нинішньому уряду треба діяти більш жорстко, ніж попередникам, інакше ситуація в економіці буде катастрофічно погіршуватися.
По-друге, необхідно вдаватися до фундаментальних, структурних, інституційних перетворень.
Добрий приклад — ухвалений у квітні закон, спрямований на дерегуляцію, який передбачає зменшення кількості дозволів та інші послаблення для бізнесу. Очевидно, бізнес має врешті-решт отримати нормальне ділове і правове середовище, яке стане запорукою не лише успішного залучення кредитів, а й припливу прямих іноземних інвестицій.
Не варто забувати й про те, що українська економіка є експортозалежною. Приміром, лише на Росію припадає 23% нашого експорту. Звичайно, ми можемо більше постачати на Захід, але тут багато чого залежить від якості продукції та її ціни. Тож для того, аби успішно конкурувати на зовнішніх ринках, держава має створити нормальні умови для розвитку бізнесу, можливостей його зростання. Це стане ще одним інструментом виведення економіки з кризи.
Нещодавно на сайті Міністерства юстиції був розміщений законопроект «Про внесення змін до Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Він був розроблений відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів, затвердженої постановою Верховної Ради від 27 лютого 2014 року. Юридична спільнота і правозахисники сприйняли цей документ неоднозначно.
Чи вільні ми у виборі захисника?
Варто нагадати, що спочатку йшлося про необхідність не внесення правок до чинного, а створення нового закону про адвокатуру. Розробники мали вибрати раціональні зерна з майже десяти проектів і поєднати їх у новому нормативному документі. Своє дітище вони передали до Національної асоціації адвокатів України. Там його доопрацювали на свій розсуд, у результаті чого запропонований варіант по суті залишає адвокатуру без змін, необхідних для демократичного поступу.
У боротьбі з радикальним уйгурським сепаратизмом безсилою стала навіть традиційна політика «батога і пряника».
Ранок 23 травня цього року. Два автомобілі на величезній швидкості в’їхали у натовп на ринку в Урумчі, столиці західнокитайської провінції Сіньцзян. Через мить вибухають розміщені у них вибухові пристрої. Гине 31 особа.
У березні світові інформагенції повідомили про напад групи, озброєної ножами, на залізничну станцію у Кунмінгу і смерть 33 осіб та поранення кількох десятків. Найбільше враження на китайців справив напад на пекінській площі, здійснений 28 жовтня 2013 року у самому центрі столиці, що охороняється надзвичайно старанно.
У 2012 році уйгурам приписали приблизно 200 замахів. За минулий рік офіційних даних не опубліковано, проте відомо, що від терактів загинуло понад 100 осіб.
Для Пекіна все зрозуміло — це уйгурські терористи прагнуть відірвати від Китаю територію провінції, яка становить шосту частину всього Китаю (хоча проживає там лише 22 мільйони осіб), щоб створити в ній «ісламську державу Східний Туркестан». Прецеденти вже були — у 30-х роках ХХ ст. уйгури вибороли короткотривалу незалежність, а відразу після Другої світової війни антикитайський сепаратизм певний час стимулювала Москва.
Володимир Путін політик і глава держави. Раніше протягом багатьох років він був високопоставленим офіцером контррозвідки. Його батько функціонером НКВС під час Другої світової війни, а дід користувався довірою комуністичної безпеки, оскільки йому було дозволено бути кухарем Леніна і Сталіна.
Радянські спецслужби не виховували своїх агентів на Біблії. Православ’я, як й інші церкви та конфесії в СРСР, просто нищилося. Тому нині релігійна активність президента Росії виглядає скоріше елементом піар-компанії для формування його авторитету як «батька народу».
Медіа постійно показують Путіна серед вірних і духовних під час церковних служб. Перед візитом Путіна у Ватикан його інформували, що Бенедикт ХVІ бажає зближення з православ’ям більше, ніж з протестантами. Папа бачив у православ’ї союзника в боротьбі з тим, що католицизм називає «цивілізацією смерті», тобто з легалізацією абортів, евтаназії, одностатевих шлюбів.
Король Іспанії Хуан Карлос де Бурбон оголосив про своє зречення престолу. Його наступником 18 червня має стати 45-річний принц Феліпе. Зміна караулу на троні іспанської монархії багатьма оглядачами вважається як продовження традиції останніх років, коли престарілі монархи в Данії, Бельгії, Нідерландах передавали трони своїм нащадкам. У цьому сенсі серед монархій країн членів Євросоюзу винятком залишається лише Велика Британія. Щоправда, Єлизаветі ІІ, на відміну від Хуана Карлоса, вдається уникати публічних скандалів.
Нагадаємо, що Хуан Карлос посів королівський престол в Іспанії після смерті диктатора Франціско Франко у листопаді 1975 року. Попри думку скептиків, які вважали його надто наближеним до діячів франкського режиму, Хуан Карлос спромігся стати гарантом політичної стабільності під час суперечливого періоду демократизації іспанського суспільства. Тож не дивно, що майже чверть століття його сприймали як державний символ Іспанії.
Інавгурація Президента України Петра Порошенка відкрила новий етап складних дипломатичних маневрів навколо України. Росія, США і Євросоюз шукають якісніші аргументи для обґрунтування своїх позицій та прискіпливо стежать за маневрами опонентів. Гострі баталії розгортаються відразу на декількох «шахівницях».
Упродовж червня Росія за принципом ротації головує в Раді Безпеки ООН. Цей час вона намагається використати максимально ефективно з метою проштовхування своїх редакцій резолюцій по Україні. Їхній зміст мало змінився протягом останніх двох місяців і передбачає вимогу фактичного визнання Україною втрати контролю над Донецькою і Луганською областями у вигляді «федералізації», амністії бойовикам, припинення антитерористичної операції.
Але межі цієї конфронтації досить чітко окреслив у промові перед експертами Російської ради з міжнародних справ міністр закордонних справ Сергій Лавров. На його думку, Росії не варто скочуватися у прірву війни на території України, аби допомагати Сполученим Штатам створювати з Росії образ ворога епохи «прохолодної війни». Зрештою, зважаючи на право вето, яке мають усі постійні члени Ради Безпеки, можливості російського головування в цьому ключовому органі ООН обмежені.
Хоч щоб там казали вітчизняні політики і військові, а Україна нині фактично веде війну, маючи територіальні, матеріальні та людські втрати. І це слід визнати, адже є тому підтвердження здача Криму, збройний конфлікт на сході країни, звідки щодня надходять повідомлення про загибель військовослужбовців, втрату бойової техніки та жертви серед мирного населення.
Утім, на офіційному рівні в Києві уникають говорити про громадянську війну на сході, а послуговуються терміном «антитерористична операція». Хоча всім уже зрозуміло, що масштаби АТО розтяглися в часі й вийшли за відведені для подібних операцій строки. А силовикам протистоять не одинаки-терористи, а добре підготовлені, озброєні та керовані з єдиного центру підрозділи сепаратистів. І хоч як би парадоксально це звучало, але українці потроху звикають до тривожних новин зі Східного фронту — саме так у ЗМІ тепер називають території Донецької та Луганської областей, де точаться запеклі бої. Фронту, який щодня потребує від держави не лише величезних матеріальних ресурсів, а й людських резервів...
Після інавгурації новообраного Президента України Петра Порошенка чимало спостерігачів очікували активізації антитерористичної операції на сході нашої держави. До такої міри, що дедалі більше російських пропагандистів відверто закликають до введення в Україну військ. Звісно, російські бойовики й так давним-давно намагаються хазяйнувати на нашій території. Але те, що останніми днями доводилося чути з вуст, скажімо, панів Дугіна чи Глазьєва, це вже ніщо інше, як заклик до офіційного оголошення війни.
Таке посилення антиукраїнської риторики може бути спричинене цілою низкою факторів. Зокрема, експерти вказують на те, що вітчизняні військові набувають дедалі більшого досвіду. Відтак навіть нинішню паузу стосовно активності АТО можна сприймати як певний тактичний крок. А всі україноненависники якраз і побоюються подальшого зміцнення наших Збройних Сил. Звідси й істерика та заклики до використання (як мінімум!) російської авіації для нищення українських військових підрозділів.
У приміщенні Трапезної церкви (XVIII ст.) на території Національного заповідника «Софія Київська» відкрито постійно діючу виставку «Храм. Град. Держава. Перші муровані християнські храми Києва», повідомляє
i-pro.kiev.ua. Експозиція презентує культуру тієї історичної доби, яка збіглася з початком християнської ери на теренах Русі-України.
Упродовж Х–ХІІ ст. у давньому Києві формувався і зміцнювався інститут столиці, який супроводжувався інтенсивним будівництвом: формувалася планувальна структура міста, зводилися муровані храми і князівські палаци. Утвердження особливого статусу стольного града Києва як найсвятішого міста середньовічної Русі-України пов’язано з візантійською соціальною моделлю, де були поєднані церковний і державний церемоніал. Давньоруський християнський храм був центром духовного життя, осередком розвитку освіти і мистецтв. Перші муровані християнські храми Києва будували і оздоблювали мозаїками та фресками за зразком візантійських.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».