Другий фронт дипломатичної війни проліг через Організацію з безпеки і співробітництва в Європі. Росія взяла до уваги вердикт ОБСЄ щодо недавніх президентських виборів в Україні. Також консенсусом було погоджено на роль посередника між конфліктуючими сторонами в Україні та Києвом і Москвою швейцарського дипломата Хайді Тальявіні, яка замінить німця Вольфганга Ішінгера.
Саме через ОБСЄ Росія намагається формувати для світового співтовариства прийнятну для себе інформаційну картинку подій в Україні. Тому в умовах інформаційної і дипломатичної війни не варто розраховувати на особливу ефективність посередництва цієї організації, звичайно, якщо на те не буде доброї волі усіх зацікавлених сторін. Поки що здається, що Кремлю вигідно перевести збройний конфлікт у Донецькій і Луганській областях у військовий конфлікт низької інтенсивності, адже чим довше триватиме війна, тим менше буде можливостей для розв’язання економічних проблем, тим упевненіше при владі почуватиметься команда Путіна, яка тримається на ідеології оточення Росії ворогами.
Відкритим залишається питання, як саме міжнародне співтовариство доможеться від Росії відмови від підтримки сепаратистів на Сході України. Рішення про чергові санкції може бути прийнято наприкінці червня на саміті Євросоюзу. Ідеться про доповнення санкцій проти фізичних осіб санкціями проти конкретних галузей російської економіки, насамперед, енергетичного сектора.
Тому такого великого значення набуває третій за ліком, але не за значенням, газовий фронт. Днями у Брюсселі відбувся черговий раунд газових переговорів у форматі Україна, Росія, Євросоюз. Є певні ознаки готовності російського керівництва піти на компроміс щодо реструктуризації газового боргу України за прийнятними цінами на газ. США і Євросоюз, здається, знайшли переконливі аргументи для Кремля у газовому питанні. Насамперед, вони домоглися від Болгарії і Сербії призупинення робіт по газопроводу «Південний потік». Аби нейтралізувати це рішення, Володимир Путін планує наприкінці червня відвідати Відень та схилити Австрію до сприяння розколу в Євросоюзі щодо згаданого питання.
Водночас на кону залишається доля української газотранспортної системи. Незважаючи на невдоволення «Газпрому», «Нафтогаз України» планують поділити на три компанії відповідно до вимог Європейської енергетичної хартії: одна добуватиме газ, друга його транспортуватиме, третя — продаватиме. Така практика властива більшості країн Євросоюзу, але не влаштовує російського монополіста. Отже, в цілому дипломатичні маневри навколо України залишаються багатоплановими і суперечливими, тому до завершення геополітичної гри ще далеко, і для перемоги важливо не наробити непоправних помилок.