Уйгури твердять, що прагнення відірватися від Китаю — це китайська пропаганда. «Не вірте жодному слову, яке про нас скажуть у Пекіні», — заявила рік тому Ребія Кадір, найвідоміша уйгурська активістка в еміграції, голова Світового конгресу уйгурів.
Однією з головних причин уйгурського сепаратизму захисники прав людини вважають відсутність розуміння і поваги до національних традицій уйгурів. Ідеться не тільки про уряд у Пекіні, а й про простих китайців. Виховані без розуміння значення релігії, вони не розуміють, що іслам — це просто частина національної ідентичності уйгурів.
Уйгури формально належать до консервативних сунітів, їхня релігійна історія була довгою і звивистою. Спочатку вони визнавали типовий для турецько-монгольських народів шаманізм, пізніше кілька століть серед них домінував буддизм. Коли нарешті перейшли на іслам, частина з них схилилася до суфітського містицизму.
Наслідки цієї складної культурної історії відчуваються донині. Трапляється, що під час виконання обрядів жінки розсипають рис «для духів», розвішують кольорові хустинки, а чоловіки роблять ритмічні, танцювальні кроки. Периферійний, що відійшов від близькосхідних джерел, і змішаний з іншими традиціями іслам ніколи не був ортодоксальним.
Ототожнення релігії з національними традиціями все більше зазнавало зовнішніх впливів. Від арабських або пакистанських друзів і союзників уйгури отримували лекції «повернення до джерел релігії». Частина зазнала типового для емісарів «Аль-Каїди» «промивання мізків».
Це не була значна група, у навчанні в Афганістані або у Пакистані могли брати участь 100, щонайбільше 200 уйгурів. Якщо навіть вони не стали релігійними фанатиками, то напевно навчилися там військового мистецтва і набрали переконання, що розголос їхній боротьбі принесе безпощадність.
Це вони становлять основу Ісламського руху Східного Туркестану (ІРСТ), відносно нечисленної організації, але яка, поза сумнівом, ставиться до тероризму, як до головного методу боротьби. Та від їхніх методів (принаймні, офіційно) відмежовуються діячі уйгурської діаспори за кордоном, а уряд США вніс ІРСТ до списку терористичних організацій.
Уйгурські діячі серед своїх постулатів висувають передовсім вимогу політичних і релігійних свобод, а провідною вимогою є реальне самоуправління. Їхня батьківщина формально вже віддавна є автономним округом, і китайське законодавство про меншини (принаймні, на папері) надає їм різноманітні повноваження — наприклад, їх не торкається обмежувальна політика однієї дитини в сім’ї, вони мають право на школи з власною мовою, уйгури представлені у всекитайському парламенті.
Проблема полягає в тому, що на практиці закон не діє. Тим, що викликає ворожість до етнічних китайців, є відчуття уйгурів, що їх вважають громадянами другої категорії навіть у власній країні. У всьому Сіньцзяні вони становлять менше половини (43–45%) мешканців. У більших містах, таких, як столиця округу Урумчі, Карамай або Кода, місцевою елітою влади і бізнесу є китайці, яких місцеві мешканці вважають колонізаторами.
Найкращим віддзеркаленням цього явища є зростання різниці у доходах. Уйгури скаржаться, що прибульці з Китаю засновують нові бізнеси і дають робочі місця передовсім своїм землякам, яких запрошують зі сходу країни.
Значно гірша ситуація, ніж у столиці округу, панує в провінції, особливо на півдні Сіньцзяну. Типовим бідним регіоном Західного Китаю є, наприклад, провінція Кашгар. На селах там переважають глинобитні хатинки і бідне, традиційне сільське господарство, промисловості там практично нема. Заробітки — якщо взагалі знайдеться праця — втричі нижчі, ніж в Урумчі.
Багато безробітних виїжджають у багатші регіони Китаю, проте там вони не дуже добре інтегруються (через погане знання китайської і ворожість нового оточення), а найбільш відчайдушні долучаються до діяльності терористичних груп.
Китайська влада намагається простягнути уйгурам руку допомоги (очевидно, за умови визнання ними існуючого статус-кво). Це мав засвідчити візит президента Сі Цзіньпіна, який відвідав Сіньцзян в останні дні квітня. Він інспектував підрозділи антитерору і «ознайомився із ситуацією на фронті боротьби з тероризмом», а також показав дружнє обличчя Пекіну, відвідавши уйгурських лідерів і навіть місцеву школу, пообіцявши нові інвестиції, підвищення рівня життя.
Найбільш незговірливих сепаратистів це не переконало. Перший замах терористи вчинили ще до від’їзду Сі Цзіньпіна з Сіньцзяна, потім — різню на базарі в Урумчі.
Звичайно, китайці не забувають про збалансовану політику «батога і пряника». Від початку травня там триває чергова «антитерористична акція», яка полягає, головним чином, у контролюванні уйгурських учителів, підприємців, духовних лідерів і арештах підозрілих осіб.
Такі акції приносять зворотні від очікуваних результати. Прикладом були, зокрема, репресії, здійснювані останні два роки під час рамадану. Навряд чи може бути кращий рецепт на підбурювання до бунту релігійних мусульман.
Євген ПЕТРЕНКО