Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Рідкісні рукописи Артура Конан Дойля, Едгара Аллана По й чорне пальто актора Бенедикта Камбербетча із серіалу ВВС про Шерлока Холмса стануть експонатами виставки, яку готує Музей Лондона, повідомляє unn.ua. Експозицію «Шерлок Холмс: людина, яка ніколи не жила та ніколи не помре» присвячено великому сищику.
За словами глави відділу історичних колекцій Музею Лондона і головного куратора виставки Алекса Вернера, експозиція покликана вирішити кілька завдань. Поперше, вивчити літературні джерела, що зробили вплив на образ Шерлока. Тут одним із ключових дійових осіб буде Едгар Аллан По — автор детективних новел і творець героя, який своїми дедуктивними здібностями багато в чому визначив Холмса.
Подруге, поєднати реальність і вигадку та показати Лондон таким, яким він був за часів Холмса, — могутнім центром імперії. І нарешті, продемонструвати трансформацію сприйняття образу Шерлока від найперших театральних робіт і кіноваріантів творів Артура Конан Дойля до новітнього серіалу ВВС.
В Одесі відбувся вечір професійного боксу промоутерської компанії братів Кличків К2 Promotions. У центральному поєдинку спортивного свята кримський українець Олександр Усик здолав аргентинця Сезара Давида Кренса на прізвисько «Росіянин». Аргентинець за своїми параметрами виявився схожим з українським олімпійським чемпіоном — він такий же високий і лише на півтора кілограма важчий, ніж Усик.
«Розвідка боєм» тривала недовго. Вже наприкінці третього раунду Усик завдав серії ударів супернику, відправивши його в нокдаун. Після цього перевага повністю належала українцеві, і за 40 секунд до кінця четвертого раунду секунданти Кренса викинули на ринг білий рушник.
За неповний рік серед професіоналів у першій важкій вазі Усик здобув четверту перемогу. Після цього чемпіон повернувся до Сімферополя, де демонстративно не погоджується з російською окупацією Криму — ходить вулицями в українській олімпійській формі, їздить у патріотично розфарбованій машині.
У перший день літа Союз європейських футбольних асоціацій (УЄФА) оголосив список усіх учасників Ліги чемпіонів і Ліги Європи на сезон-2014/15. Від України, як ми вже звикли, виступатимуть шість команд дві у Лізі чемпіонів та ще чотири у Лізі Європи.
Ліга чемпіонів
Окрім того, як і зазвичай упродовж останніх років, чемпіон України, яким є донецький «Шахтар», розпочне свої виступи у найпрестижнішому клубному турнірі Європи відразу з групового етапу. Також уже з упевненістю можна сказати, що «гірники» будуть «сіятися» з другого кошика. Жеребкування цієї стадії заплановане на 28 серпня. Це буде аж наприкінці літа, тому нас більше цікавить шлях інших українських команд, які свої виступи почнуть набагато раніше.
Особливу увагу буде прикуто до дніпропетровського «Дніпра», який уперше за часів незалежної України зумів здобути путівку до Ліги чемпіонів. Однак клуб не є новачком у цьому турнірі, адже дніпряни двічі доходили до чвертьфіналів Кубка чемпіонів за часів Радянського Союзу (у 1985 та 1990 роках).
Уперше про СНІД заговорили у 1981 році, і ось уже більш як 33 роки ця абревіатура не сходить зі шпальт газет і журналів у світі. СНІД це одна з найбільш трагічних проблем, яка постала перед людством наприкінці ХХ століття. І справа не лише в тому, що нині Всесвітньою організацією охорони здоровя офіційно зареєстровано понад 40 млн ВІЛ-інфікованих і 16 млн померлих. І навіть не в тому, що ми вже звикли до того, що 1 грудня Міжнародний день боротьби зі СНІДом. А в тому, що ми, як і раніше, хочемо думати, що все це не має безпосереднього стосунку персонально до нас.
Що таке СНІД? Про це ми попросили розповісти лікаря-інфекціоніста, кандидата медичних наук Марину Соколову.
— СНІД — це синдром набутого імунодефіциту. Набутий тому, що цей стан виникає внаслідок зараження, а не передається спадково генетичним шляхом. Імунний, бо уражує імунну (захисну) систему організму, яка бореться з хворобами. Дефіцит — бо імунна система перестає працювати, як належно: настає її «недостатність». Синдром — бо у хворих виникає безліч різних симптомів та опортуністичних захворювань.
У Львові були оприлюднені результати антикорупційного моніторингу і громадської експертизи щодо реалізації обласних програм і пропозиції із запровадження антикорупційних механізмів у цій сфері.
Корупційні ризики при освоєнні бюджетних коштів
Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Студентське братство» разом з інформаційно-аналітичним центром «Логос» провели громадську експертизу Львівської обласної держадміністрації і антикорупційний моніторинг. Метою проведення цього було удосконалення діяльності Львівської ОДА у сфері забезпечення вимог законодавства щодо регіональних цільових програм, втілення антикорупційних стандартів, проведення публічного громадського обговорення звітів та проектів нормативно-правових актів при реалізації видатків в освітньо-культурній сфері, зокрема пов’язаних із виконанням Програми розвитку української мови, української культури та історичної свідомості громадян України на території Львівської області на 2012–2014 роки.
ОЛЕКСАНДР СТОЛЯРОВ:
Режисер, сценарист, письменник, телевізійник (був художником-постановником на УТ-1; худруком на телеканалі «ТЕТ») Олександр Столяров добре знаний в Україні і світі як кінематографіст. Тож досить дивним здався його вчинок зі створення дитячого Театру Андерсена (в ньому він ставить твори тільки казкаря Г. К. Андерсена за власними інсценівками). Ще дивнішим було те, що цей театр за три роки несприятливих умов існування перетворився з бридкого каченяти на прекрасного лебедя.
Утім, кіно для Олександра Миколайовича залишається пріоритетом. Він і далі мимохіть збирає найпрестижніші нагороди, серед яких ТЕФІ і НІКА.
— Пане Олександре, про Вас говорять і пишуть як про «кінорежисера, увінчаного міжнародними нагородами, який створив дитячий театр». Поговорімо про цього режисера. Про спектр діяльності, акценти...
— Я займаюся кінематографом з 1983 року, тобто 31 рік. Зроблено більше тридцяти фільмів. Чимало з них справді відзначено призами міжнародних, українських і російських фестивалів. Нині мені доводиться працювати «десь у світі», часто для російського каналу «Культура».
Природно, що більшість українських театрів долучилася до відзначення ювілею Тараса Шевченка. Кожен театральний колектив відкриває українського генія по-новому, ще раз засвідчуючи, наскільки багатогранною і різноплановою була його особистість.
Свій погляд на творчість Кобзаря висловили і в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Його художній керівник, народний артист України Станіслав Мойсеєв здійснив постановку вистави «Така її доля» за баладою Шевченка «У тієї Катерини...»
Як відомо, багато своїх творів Тарас присвятив трагічній жіночій долі. Нещасливе, сплюндроване, зраджене кохання жінки, яка стає жертвою своїх почуттів, — ось основні мотиви значної частини його поезій. Але в баладі «У тієї Катерини...», сюжет якої був запозичений поетом із народної пісні, все по-іншому.
Це — історія пристрасної Катерини (народна артистка України Поліна Лозова), на красу якої, як на мед, злітаються кращі з кращих козаків, не знаючи, що її врода та привабливість є нищівними. Бо вигадала вона одну-єдину умову: віддасть себе тому, хто визволить із турецького полону її брата.
Більшість відповість однозначно ні. Проте не поспішайте з висновками, а спочатку подивіться комедію Іва Жаміака «Потрібні брехуни», постановку якої в Київському академічному молодому театрі нещодавно здійснив молодий, але вже досить відомий київській театральній публіці режисер Стас Жирков.
Якщо раніше режисера в основному цікавила сучасна російська драматургія, яку Стас намагався адаптувати до українських реалій сьогодення, то цього разу він звернувся до творчості одного з кращих драматургів ХХ століття. Саме за п’єсу «Мсьє Амількар платить», яка лягла в основу нової постановки, Ів Жаміак у 1947 році був визнаний кращим комедіографом Франції. Французька дотепність поєднується в цій п’єсі з жалісливістю. Якщо у першій дії ви напевне будете сміятися, то в другій — розчулитесь, а, можливо, навіть пустите сльозу.
Абсолютно безглузде й невмотивовано жорстоке побиття студентів на майдані Незалежності в ніч проти 30 листопада минулого року; через кілька днів лицемірне запевнення Віктором Януковичем своїх попередників на президентській посаді, що сила проти демонстрантів більше не застосовуватиметься, і нова спроба розгону Майдану наступної ночі; тривале протистояння в центрі Києва з палаючими автомобільними покришками та коктейлями Молотова, які невідомо хто кидав; розстріл «Небесної сотні» так і не виявленими й не відданими під суд невідомими снайперами; втеча президента В. Януковича спочатку з Межигіря, а потім і з України; анексія Росією Криму; кривавий заколот сепаратистів на Сході України, організований російськими спецслужбами; блокування виборів президента України в низці районів Донбасу...
Ще вісім-дев’ять місяців тому в це неможливо було повірити. Однак усі ці фантасмагоричні події сталися. І ще, на жаль, не припинилися. Україна переживає найтяжчі випробування за всі 23 роки своєї незалежності. Від того, як вона їх здолає, залежатиме, чи буде вона суверенною державою. А це, у свою чергу, залежить від стану масової свідомості, від того, як звичайні громадяни оцінюють те, що відбувається в країні, кого звинувачують у негараздах, яким із можливих шляхів розв’язання проблем надають перевагу.
Незабаром Україна має підписати економічну частину Угоди про асоціацію з Євросоюзом. А поки триває дискусія серед політиків та економістів про її вплив на економіку нашої країни, про перспективи членства в ЄС, а також про можливості для зростання ВВП та зміни структури економіки через усунення торговельних обмежень між країнами й гармонізацію законодавства не тільки у торговельній сфері.
При цьому експерти згадують досвід одинадцяти країн Центральної та Східної Європи, які підписали Угоду про асоціацію. На першому етапі у 1991 р. свої підписи поставили Польща та Угорщина, документ набрав чинності через три роки. На другому етапі, у 1993-му, приєдналися ще чотири країни — Румунія, Болгарія, Чехія, Словаччина. Угода почала діяти через два роки. Третій етап 1995 р. був вирішальним для Естонії, Литви, Латвії, при цьому документ став дієздатним через три роки. Словенія зважилася на серйозний крок 1996-го, Хорватія — у 2001 р.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».