Дня­ми Мос­кву з офі­цій­ним ві­зи­том від­ві­дав го­ло­ва КНР Сі Цзінь­пін. Ре­зуль­та­том пе­ре­го­во­рів ста­ло під­пи­сан­ня май­же де­ся­ти угод, які кон­кре­ти­зу­ють пріо­ри­тет­ні на­пря­ми спів­ро­біт­ниц­тва Мос­кви і Пе­кі­на— від енер­ге­ти­ки, ви­со­ких тех­но­ло­гій, тор­гів­лі до вій­сь­ко­во-по­лі­тич­но­го і вій­сь­ко­во-тех­но­ло­гіч­но­го спів­ро­біт­ниц­тва.

Цікаво, що 9 травня на параді перемоги був також індійський президент Пранаб Мукерджі, але російські засоби масової інформації російсько-індійським переговорам приділили мізерну увагу. Натомість зміцнення союзницьких відносин із Китаєм представляється ледь не як народження «нового багатополярного світового устрою». Російські пропагандисти намагаються переконати Китай у тому, що російсько-євроатлантична конфронтація безпосередньо загрожує безпеці Китаю, який у разі поразки путінського режиму ризикує втратити «головного євразійського союзника».
Причому робиться вигляд, нібито між Москвою і Пекіном немає принципових протиріч. Натомість національні інтереси обох сторін начебто органічно доповнюються.

У ро­ки ми­ну­лої вій­ни дві­чі Ге­ро­ями Ра­дян­сько­го Со­юзу ста­ли 115 осіб, 65 з них — льот­чи­ки і се­ред них — хар­ків’­янин Ана­то­лій Не­дбай­ло, кот­рий 219 ра­зів ди­вив­ся смер­ті в очі.
Кіль­ка ро­ків то­му гру­па сло­бо­жан­ських жур­на­ліс­тів, у то­му чис­лі ав­тор цих ряд­ків, удо­ма від­від­ала хво­ро­го Ана­то­лія Кос­тян­ти­но­ви­ча і по­про­си­ла йо­го роз­по­віс­ти, як він во­ював і от­ри­мав та­кі ви­со­кі на­го­ро­ди.

— Своє бойове хрещення я, 20-річний молодший лейтенант, отримав на батьківщині, на річці Сіверський Донець, що біля міста Ізюм. І мене спіткала невдача. Тоді один із двох моторів літака Іл-2 раптом заглух від попадання осколка снаряда, випущеного із німецької зенітки. Але я навіть на одному моторі дотягнув до аеродрому. Першим орденом Червоної зірки мене нагородили за «дим». Я влаштував на лінії фронту димову завісу, що дезорієнтувала фашистів і допомогла нашим бійцям успішно провести атаку...

Від­но­си­ни Ук­раї­ни та Єв­ро­пей­сько­го Со­юзу впро­довж остан­ніх пів­то­ра де­сят­ка ро­ків ру­ха­ли­ся за тра­єк­то­рією, за­да­ною у дру­гій по­ло­ви­ні 90-х ро­ків, за­зна­ча­ють екс­пер­ти Між­на­род­но­го цен­тру пер­спек­тив­них до­слі­джень (МЦПД).

Спостерігаючи за швидким прогресом своїх сусідів, які поєднали реформи та євроінтеграцію з членством в НАТО та ЄС, Україна також прагнула повторити їх успіх, використовуючи євроінтеграцію як новий проект країни.
Однак за відсутності системних внутрішніх реформ, економічної та інфраструктурної модернізації, помножених на олігархізацію політсистеми і збереження партноменклатури держуправління, наша євроінтеграція так і не змогла змінити соціально-економічний устрій країни ні до, ні після Помаранчевої революції. Ні, тим більше, за часів Януковича, підкреслюють експерти.

ВЕРХОВНА РАДА УХВАЛИЛА НИЗКУ ЗМІН ДО ЗАКОНУ, КОТРИЙ РЕГУЛЮЄ ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВИ У РАЗІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ВОЄННОГО СТАНУ

По­при те, що трав­не­ві свя­та, ко­ли ук­ра­їн­ське су­спіль­ство, за­та­му­вав­ши по­дих, очі­ку­ва­ло на від­нов­лен­ня ак­тив­них бо­йо­вих дій на Дон­ба­сі, за­вер­ши­ли­ся, за­гро­за зі схо­ду усе ж та­ки за­ли­шає­ть­ся. Сьо­го­дні про це го­во­рить чи­ма­ло по­лі­тич­них ді­ячів на чо­лі з Прем’­єр-мі­ніс­тром Ар­се­ні­єм Яце­ню­ком. А ук­ра­їн­ський пар­ла­мент, го­ту­ючи за­ко­но­дав­чий ґрунт для мож­ли­вої від­по­ві­ді оку­пан­там, на­реш­ті до­брав­ся до за­ко­ну про пра­во­вий ре­жим функ­ціо­ну­ван­ня дер­жа­ви у ра­зі за­про­ва­джен­ня во­єн­но­го ста­ну.

Так, в ухвалених цього тижня змінах до згаданого документа, зокрема, йдеться про те, що необхідність запровадження воєнного стану має бути обґрунтована в указі Президента. Також у законодавчій ініціативі, підтриманій депутатським корпусом, прописано заходи, яких може вживати військове командування спільно з військовими адміністраціями для встановлення правового режиму воєнного стану.