Так, 30 березня, виступаючи на засіданні Кабміну, міністр оборони Степан Полторак розповів, що з початку 2016 року на контрактну службу до ЗС України прийняли 18 тисяч військовослужбовців. Це в 25(!) разів більше, ніж торік. І потік охочих укласти контракт із Міністерством оборони не зменшується: у середньому на місяць на службу за контрактом подають заяви до семи тисяч українців.
Один зі струмочків, з якого формується потужний потік тих, хто бажає служити за контрактом, бере початок на Полтавщині. Тутешні військкомати, на яких покладено обов’язок набирати рекрутів, працюють над цим на повну силу. Проте часто ця робота виявляється для працівників військкоматів складною справою. Щодня вони вимушені сушити голову над розв’язанням найрізноманітніших проблем, котрі заважають планомірному набору призовників.
Про проблеми військкоматів, які часто на межі власних можливостей намагаються виконувати «план до двору» з набору контрактників, уголос говорити теж не прийнято, хіба що лише тоді, коли вже допече далі нікуди.
Задля справедливості слід зазначити, що, зважаючи на важливість для держави процесу переведення армії на контрактну основу, регіональні органи державного управління періодично повертаються до цієї теми. І не тільки в порядку контролю, але й для того, щоб виявити больові точки в наборі контрактників та допомогти військкоматам. От тільки чи завжди чиновники та військові комісари чують один одного?
Керівництво Полтавської ОДА вже не вперше цього року аналізує відбір полтавців на службу за контрактом. Причому обговорюють це питання як на рівні заступників глави регіону, так і безпосередньо на нараді у самого глави Полтавської ОДА Валерія Головка. От і днями в облдержадміністрації знову говорили про контрактну службу. Доповідав учасникам наради військовий комісар Полтавської області полковник Борис Павлов.
Він розповів, що з початку року військкомати області вже провели три набори контрактників до Збройних Сил України. Станом на кінець березня до військкоматів звернулися понад півтори тисячі полтавців, які захотіли випробувати себе на службі в армії за контрактом. Якщо говорити про реальну ситуацію, наголосив полковник, то військкомати виконують план призову у складних умовах. Лише один військкомат — у Полтавському районі — на сьогодні виконав завдання на 100%.
У решті районів знайти охочих поповнити солдатські лави виявилося справою не такою вже й легкою. Приміром, у Карлівському, Миргородському, Кобеляцькому, Чутівському районах удалося набрати на контрактну службу трохи більше 70% від запланованого. Є райони, де цей показник значно нижчий — від 50 до 45%.
Говорити про зрив плану у військкоматах вважають передчасним, бо там наполегливо продовжують рекламну кампанію і закликають полтавців поповняти загони армійців. Ситуація була б значно кращою, відверто зізнався полковник Б. Павлов, як би місцеві органи влади змінили своє ставлення до комплектування армії та тісніше співпрацювали з військкоматами.
На жаль, зазначив воєнком, районні чиновники вважають для себе другорядним завдання держави з призову на контрактну службу і переконані, що це — справа виключно військових комісаріатів. Навіть звернення районних воєнкомів по допомогу з дрібних для районних бюджетів питань ігноруються.
Приміром, повідомляють в обласному військкоматі, попри неодноразові звернення великобагачанського військового комісара до районної ради з проханням допомогти надрукувати рекламні буклети щодо призову на контрактну службу жителів району та обладнати агітаційний пункт залишилися поза увагою очільників району. Можливо, тому невипадково в цьому та Лубенському районах, де місцева влада не хоче співпрацювати з військкоматами, найменше охочих вступити на контрактну службу, констатував Б. Павлов.
З доповіді обласного військового комісара стало зрозумілим, що не лише організаційні питання та брак грошей у військкоматах стають перешкодою на шляху успішного виконання плану з призову контрактників. Є й інший чинник, який усе настирливіше заявляє про себе. Це — бідність населення. Не секрет, що більшість тих, хто вступає на військову службу за контрактом, хочуть поліпшити матеріальне становище та розпрощатися з принизливим статусом безробітних.
Армія — непогана для цього нагода. Але й тут бідність полтавців дається взнаки. Б. Павлов зазначив, що кілька десятків полтавців, які хотіли укласти контракт із Міністерством оборони, передумали і відкликали свої заяви. Дехто через те, що не хочуть служити за межами Полтавщини, деякі зрозуміли, що армія не для них тощо. Проте є чимало таких, котрі через те, що в їхніх кишенях вітер свище, не можуть вступити на службу.
«Серед негативних чинників, через які громадяни, котрі вирішили проходити військову службу за контрактом, а потім відмовилися від своїх намірів, є фінансові: витрати особистих коштів призовників на оформлення особової справи кандидата, проходження медичної комісії та витрати коштів на проїзд до навчального центру тощо...» — розповіли полтавським журналістам у пресслужбі обласного військкомату.
— Вирішення цих питань залежить від позиції органів державної влади на місцях. Позитивним прикладом, але, на жаль, не в нашій області, є надання кандидатам на військову службу, які пройшли відбір і направляються до навчальних центрів матеріальної допомоги, яку виплачують з місцевих бюджетів...»
Полковник Б. Павлов розповів учасникам наради у глави Полтавської ОДА, що сьогодні призовникам, котрі виявили бажання служити за контрактом, доводиться власним коштом оплачувати свою мрію стати військовим. Зокрема, витрачатися на проходження медичної комісії, платити з власної кишені за сертифікати, які їм видають після огляду у наркологічному та психіатричному диспансерах тощо.
Військкомати нині настільки бідні, що навіть не мають грошей, щоб найняти автобус і організовано відправити призовників на підготовку до навчальних центрів. Майбутні контрактники, у більшості з яких ні гроша за душею, змушені самі оплачувати проїзд.
За підрахунками обласного воєнкома, лише за проходження медогляду призовникам доводиться сплачувати до 1200 гривень. У претендентів на контрактну службу, більшість з яких безробітні, таких грошей немає. Тому чимало з них забирають свої заяви...

На­ві­що ті чи­ни, ко­ли ла­та­ні шта­ни...
Про те, що слова воєнкома про матеріальні проблеми охочих укласти з Міноборони контракт — не порожній звук, кореспонденту «ДУ» підтвердили самі призовники. 29 березня зі збірного пункту військкомату Полтавської області відправляли до навчальних центрів чергову партію призовників — 120 кандидатів на службу за контрактом.
Поділитися своїми враженнями від оформлення на контрактну службу кореспонденту «ДУ» погодилися двоє призовників з Великобагачанського району. Один — ще зовсім молодий хлопець, інший уже відслужив і повернувся рік тому з АТО додому. Проте на роботу влаштуватися ані у своєму селі, ані в районі не зміг.
Коли вимушене неробство та принизливе безгрошів’я допекли вчорашнього бійця, вирішив повернутися до армії. Для нього проходження медкомісії обійшлося в 1000 гривень. До цих витрат слід додати і вартість трьох пробних тестів на СНІД, гепатит та сифіліс, які призовнику потрібно самому купити в аптеці за ціною 96 грн за один тест.
Тішить ветерана те, що на службі він поправить фінансове становище, адже з власного досвіду знає, що отримуватиме 7,6 тис. грн на місяць. Якщо служитиме на передовій, то отримуватиме ще й надбавку у 4–4,5 тис. грн на місяць. Якщо служитиме на другій лінії, то доплата становитиме 1–1,2 тис. грн.
Розраховують хлопці й на так звану разову соціальну допомогу, яку їм можуть надати в частині. Її розмір становитиме 1600–1800 гривень. Правда, не приховує бувалець, ці підйомні можуть і не виплатити. Усе залежить від командира частини... Коли співрозмовник журналіста служив перший раз, то форму довелося купувати так само за власні кошті. Тоді комплект обійшовся бійцю в понад 1000 гривень.
«Так, форму в частині видають: один комплект на рік, — розповідає майбутній контрактник. — Але то — справжній «дубок». Так армійці називають матеріал, з якого шиють форму вітчизняного виробництва. Тканина дуже поганої якості, не дихає, дуже швидко зношується і перетворюється на лахміття ще задовго до того, коли їй вийде строк служби. Тож майже всі солдати прикупляють ще й один комплект форми. Інакше додому не буде в чому повернутися...»
Його молодший земляк, наслухавшись у рідному селі байок про армію, готовий до того, що рідним доведеться купувати для нього ще й бронежилет і каску. Але бувалець заспокоює, що бронежилети їм видавали, як і каски. До речі, вже вітчизняного виробництва, однак дуже поганої якості.
«Хоча каски навчилися робити з кевлару, але, на відміну від зарубіжних, вони дуже поганої якості і автоматна куля їх легко пробиває наскрізь, — констатує призовник. — Захистити такий шолом може хіба що від осколків...»
У просторій залі, де зібрали призовників перед відправкою до навчальних частин, не було помітно піднесеного настрою. Там панувала звичайна ділова атмосфера, яка притаманна так званим робочим заходам. Чоловіки, котрі тишком сиділи в приміщенні, прийшли до військкомату влаштовуватися на роботу. На роботу, на якій щодня вони ризикуватимуть власним життям або здоров’ям. Але за цю роботу держава сьогодні їм непогано платить. Принаймні, за українськими мірками.
На службу відібрали не всіх, зазначив у виступі перед майбутніми контрактниками заступник воєнкому Полтавщини підполковник Олександр Бородай. Прикметне ще й таке: кожен четвертий із тих, кого прийнято на службу, зазначив офіцер, уже мають бойовий досвід, який набули в зоні АТО. Там дають зелене світло при відборі претендентів на службу.
З півтори тисячі полтавців, котрі захотіли служити за контрактом, у військкоматах відібрали з початку 2016 року лише 420 осіб. Решті відмовили з різних причин: брак потрібних моральних якостей, невідповідний рівень освіти, за медичними показниками тощо.
Церемонія проводів майбутніх контрактників проходила за скромним сценарієм: виконання Гімну України, виступ представника військкомату, невеличкий концерт артистів філармонії тощо. І завершилася зверненням до кандидатів у контрактники священика та спільною з ними молитвою.

Про ав­то­ри­тет вла­ди і тон­ну со­ляр­ки
Доповідь обласного воєнкома щодо набору полтавців на контрактну службу учасники наради у голови ОДА слухали уважно, адже тема призову у часи, коли країна фактично перебуває у стані війни, дуже актуальна. На критичні зауваження полковника Б. Павлова на адресу місцевої влади, яка, вочевидь, не поспішає долучатися до вирішення проблем військкоматів, глава регіону В. Головко відреагував стримано.
На пропозицію воєнкома зобов’язати районні органи влади компенсувати з бюджету витрати призовникам відказав, що це буде порушенням Бюджетного кодексу. І порадив полковнику самому активніше виявляти ініціативу в розв’язанні проблем призову.
Очільник регіону порадив воєнкому активніше займатися і роз’ясненнями ситуації з призовом, зустрічатися з представниками місцевої влади, керівниками підприємств, які теж можуть надати матеріальну допомогу потенційним захисникам Вітчизни, спиратися на авторитет громадськості тощо.
Разом із тим очільник краю зазначив, що і від авторитету працівників військкоматів також залежить успішна робота з призову полтавців на контрактну службу. Мовляв, одна річ, коли цією роботою займається воєнком, який у зоні АТО не нюхав пороху, і зовсім інша справа, коли з призовниками працює офіцер, котрий уже побував на передовій і має бойовий досвід.
Тож, резюмував В. Головко, бажано, щоб військкомати на Полтавщині очолили виключно офіцери, які вже служили в зоні бойових дій. Полковник Б. Павлов поінформував у відповідь, що сьогодні 55% районних воєнкомів уже побували в зоні АТО. Решта офіцерів отримає бойовий досвід до першого червня 2016 року.
Пропозиція губернатора тісніше співпрацювати з підприємцями ентузіазму у воєнкома, схоже, не викликала. Усі, хто був присутній на нараді, здається, добре розуміли, що така співпраця потребуватиме поступок з боку військових комісарів. Особливо під час мобілізацій, коли є чимало охочих відмазатися від служби. Так і до звинувачень у корупції недалеко...
Більш емоційно відреагував на доповідь полковника Б. Павлова перший заступник голови Полтавської ОДА Андрій Пісоцький. Чиновник доволі критично поставився до зауважень на адресу органів влади, котрі, на думку воєнкома області, нібито не хочуть співпрацювати з військкоматами.
«Ви до нас приходите і просите тонну солярки. У нас що, АЗС в адміністрації?» — дорікнув полковнику А. Пісоцький. І порадив воєнкому особисто виїжджати у ті райони, де ситуація з набором контрактників гірша, ніж в інших.
Чи відіграла ця нарада свою роль у зміцненні співпраці органів державної влади Полтавщини з військкоматами з питань набору на контракту службу, сторонній людині невідомо. Хотілося б вірити, що призов на контрактну службу органи державного управління, у тому числі і в районах, розглядатимуть як і своє завдання, а не лише завдання для військкоматів.
Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ, м. Пол­та­ва
Фо­то ав­то­ра