Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Нещодавно на сайті Міністерства юстиції був розміщений законопроект «Про внесення змін до Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Він був розроблений відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів, затвердженої постановою Верховної Ради від 27 лютого 2014 року. Юридична спільнота і правозахисники сприйняли цей документ неоднозначно.
Чи вільні ми у виборі захисника?
Варто нагадати, що спочатку йшлося про необхідність не внесення правок до чинного, а створення нового закону про адвокатуру. Розробники мали вибрати раціональні зерна з майже десяти проектів і поєднати їх у новому нормативному документі. Своє дітище вони передали до Національної асоціації адвокатів України. Там його доопрацювали на свій розсуд, у результаті чого запропонований варіант по суті залишає адвокатуру без змін, необхідних для демократичного поступу.
У боротьбі з радикальним уйгурським сепаратизмом безсилою стала навіть традиційна політика «батога і пряника».
Ранок 23 травня цього року. Два автомобілі на величезній швидкості в’їхали у натовп на ринку в Урумчі, столиці західнокитайської провінції Сіньцзян. Через мить вибухають розміщені у них вибухові пристрої. Гине 31 особа.
У березні світові інформагенції повідомили про напад групи, озброєної ножами, на залізничну станцію у Кунмінгу і смерть 33 осіб та поранення кількох десятків. Найбільше враження на китайців справив напад на пекінській площі, здійснений 28 жовтня 2013 року у самому центрі столиці, що охороняється надзвичайно старанно.
У 2012 році уйгурам приписали приблизно 200 замахів. За минулий рік офіційних даних не опубліковано, проте відомо, що від терактів загинуло понад 100 осіб.
Для Пекіна все зрозуміло — це уйгурські терористи прагнуть відірвати від Китаю територію провінції, яка становить шосту частину всього Китаю (хоча проживає там лише 22 мільйони осіб), щоб створити в ній «ісламську державу Східний Туркестан». Прецеденти вже були — у 30-х роках ХХ ст. уйгури вибороли короткотривалу незалежність, а відразу після Другої світової війни антикитайський сепаратизм певний час стимулювала Москва.
Володимир Путін політик і глава держави. Раніше протягом багатьох років він був високопоставленим офіцером контррозвідки. Його батько функціонером НКВС під час Другої світової війни, а дід користувався довірою комуністичної безпеки, оскільки йому було дозволено бути кухарем Леніна і Сталіна.
Радянські спецслужби не виховували своїх агентів на Біблії. Православ’я, як й інші церкви та конфесії в СРСР, просто нищилося. Тому нині релігійна активність президента Росії виглядає скоріше елементом піар-компанії для формування його авторитету як «батька народу».
Медіа постійно показують Путіна серед вірних і духовних під час церковних служб. Перед візитом Путіна у Ватикан його інформували, що Бенедикт ХVІ бажає зближення з православ’ям більше, ніж з протестантами. Папа бачив у православ’ї союзника в боротьбі з тим, що католицизм називає «цивілізацією смерті», тобто з легалізацією абортів, евтаназії, одностатевих шлюбів.
Король Іспанії Хуан Карлос де Бурбон оголосив про своє зречення престолу. Його наступником 18 червня має стати 45-річний принц Феліпе. Зміна караулу на троні іспанської монархії багатьма оглядачами вважається як продовження традиції останніх років, коли престарілі монархи в Данії, Бельгії, Нідерландах передавали трони своїм нащадкам. У цьому сенсі серед монархій країн членів Євросоюзу винятком залишається лише Велика Британія. Щоправда, Єлизаветі ІІ, на відміну від Хуана Карлоса, вдається уникати публічних скандалів.
Нагадаємо, що Хуан Карлос посів королівський престол в Іспанії після смерті диктатора Франціско Франко у листопаді 1975 року. Попри думку скептиків, які вважали його надто наближеним до діячів франкського режиму, Хуан Карлос спромігся стати гарантом політичної стабільності під час суперечливого періоду демократизації іспанського суспільства. Тож не дивно, що майже чверть століття його сприймали як державний символ Іспанії.
Інавгурація Президента України Петра Порошенка відкрила новий етап складних дипломатичних маневрів навколо України. Росія, США і Євросоюз шукають якісніші аргументи для обґрунтування своїх позицій та прискіпливо стежать за маневрами опонентів. Гострі баталії розгортаються відразу на декількох «шахівницях».
Упродовж червня Росія за принципом ротації головує в Раді Безпеки ООН. Цей час вона намагається використати максимально ефективно з метою проштовхування своїх редакцій резолюцій по Україні. Їхній зміст мало змінився протягом останніх двох місяців і передбачає вимогу фактичного визнання Україною втрати контролю над Донецькою і Луганською областями у вигляді «федералізації», амністії бойовикам, припинення антитерористичної операції.
Але межі цієї конфронтації досить чітко окреслив у промові перед експертами Російської ради з міжнародних справ міністр закордонних справ Сергій Лавров. На його думку, Росії не варто скочуватися у прірву війни на території України, аби допомагати Сполученим Штатам створювати з Росії образ ворога епохи «прохолодної війни». Зрештою, зважаючи на право вето, яке мають усі постійні члени Ради Безпеки, можливості російського головування в цьому ключовому органі ООН обмежені.
Хоч щоб там казали вітчизняні політики і військові, а Україна нині фактично веде війну, маючи територіальні, матеріальні та людські втрати. І це слід визнати, адже є тому підтвердження здача Криму, збройний конфлікт на сході країни, звідки щодня надходять повідомлення про загибель військовослужбовців, втрату бойової техніки та жертви серед мирного населення.
Утім, на офіційному рівні в Києві уникають говорити про громадянську війну на сході, а послуговуються терміном «антитерористична операція». Хоча всім уже зрозуміло, що масштаби АТО розтяглися в часі й вийшли за відведені для подібних операцій строки. А силовикам протистоять не одинаки-терористи, а добре підготовлені, озброєні та керовані з єдиного центру підрозділи сепаратистів. І хоч як би парадоксально це звучало, але українці потроху звикають до тривожних новин зі Східного фронту — саме так у ЗМІ тепер називають території Донецької та Луганської областей, де точаться запеклі бої. Фронту, який щодня потребує від держави не лише величезних матеріальних ресурсів, а й людських резервів...
Після інавгурації новообраного Президента України Петра Порошенка чимало спостерігачів очікували активізації антитерористичної операції на сході нашої держави. До такої міри, що дедалі більше російських пропагандистів відверто закликають до введення в Україну військ. Звісно, російські бойовики й так давним-давно намагаються хазяйнувати на нашій території. Але те, що останніми днями доводилося чути з вуст, скажімо, панів Дугіна чи Глазьєва, це вже ніщо інше, як заклик до офіційного оголошення війни.
Таке посилення антиукраїнської риторики може бути спричинене цілою низкою факторів. Зокрема, експерти вказують на те, що вітчизняні військові набувають дедалі більшого досвіду. Відтак навіть нинішню паузу стосовно активності АТО можна сприймати як певний тактичний крок. А всі україноненависники якраз і побоюються подальшого зміцнення наших Збройних Сил. Звідси й істерика та заклики до використання (як мінімум!) російської авіації для нищення українських військових підрозділів.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».