Ге­не­рал Во­ло­ди­мир Яку­нін 20 серп­ня був від­прав­ле­ний у від­став­ку з по­са­ди го­ло­ви ро­сій­ської за­ліз­ни­ці («РЖД») — дер­жав­но­го кон­цер­ну — мо­но­по­лі­ста у сфе­рі за­ліз­нич­них пе­ре­ве­зень. Фор­маль­но при­во­дом для від­став­ки ста­ло при­зна­чен­ня Яку­ні­на пред­став­ни­ком Ка­лі­нін­град­ської об­лас­ті у ви­щій па­ла­ті ро­сій­сько­го пар­ла­мен­ту — Ра­ді Фе­де­ра­ції, що уне­мож­лив­лює по­даль­шу біз­не­со­ву ді­яль­ність.

До цього часу Якунін вважався близьким соратником президента Путіна: обидва вони починали кар’єру в Петербурзі, були функціонерами КДБ, в середині 90-х спільно заснували дачний кооператив «Озеро». Завдяки близьким відносинам з президентом Якунін ефективно лобіював інтереси залізниці, зокрема в галузі дорогих інфраструктурних проектів.
Відставка Якуніна не була несподіваною. Спекуляції на цю тему з’являлись у медіа з 2013 року. Хоча невідомо про справжні причини відставки, це рішення, напевно, має політичний характер. За повідомленнями медіа, Якунін занадто наполегливо домагався державних дотацій із резервних фондів, а водночас під його керівництвом «РЖД» була нерентабельною.

Девальвація тенге — попри позитивний вплив на економіку — не вирішить назрілих соціально-економічних проблем. Низька ціна на нафту робить неминучою для Казахстану економічну кризу, яка супроводжуватиметься погіршенням стандартів життя суспільства.
З моменту різкого падіння ціни на нафту восени минулого року Казахстан опинився перед загрозою серйозної економічної кризи, яку до цього часу намагався погасити політикою точкових втручань (наприклад, підтримка для виробників автомобілів чи селян, які зазнали втрат через наплив дешевших російських товарів). Але масштаб проблеми перевершив очікування уряду і змусив здійснити різке корегування монетарної політики.

Уро­чис­то­сті з на­го­ди 70-річ­чя за­кін­чен­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни Пе­кін від­свят­ку­вав в умо­вах стрім­ко­го па­дін­ня кур­су ак­цій ки­тай­ських під­при­ємств на бір­жі. Не менш про­мо­ви­стим су­про­во­дом свят­ку­вань ста­ли без­пре­це­дент­ні за­хо­ди без­пе­ки, адже на па­рад з цієї на­го­ди при­бу­ли дер­жав­ні ді­ячі ба­га­тьох кра­їн сві­ту. На­то­мість те­ро­рис­тич­на ак­тив­ність нав­ко­ло Ки­таю є до­сить ви­со­кою.

Перемога 2 вересня 1945 року над мілітаристською Японією не лише завершила для Китаю трагічний період історії, а й стала прологом до продовження громадянської війни. Китайським комуністам знадобилося ще чотири роки, щоб перемогти націоналістів із партії «Гоміндан» і встановити свою владу у Піднебесній. У цьому контексті можна вважати, що святкування Перемоги 1945 року є важливим підготовчим етапом до відзначення у жовтні 2019-го 70-річчя Китайської Народної Республіки (КНР).

Мас­штаб­на кри­за з не­ле­галь­ною міг­ра­цією, яка цьо­го лі­та про­яви­ла се­бе у біль­шо­сті кра­їн Єв­ро­со­юзу, зму­си­ла ЄС сер­йоз­но по­ста­ви­ти­ся до бал­кан­ської проб­ле­ма­ти­ки. Дня­ми у Бел­гра­ді від­бу­ла­ся тра­ди­цій­на зу­стріч ке­рів­ниц­тва Єв­ро­со­юзу і Ні­меч­чи­ни з де­ле­га­ці­ями Бал­кан­ських кра­їн, які не є чле­на­ми Єв­ро­со­юзу. На­га­да­ємо, що з Бал­кан­ських дер­жав до Єв­ро­со­юзу на­ле­жать ли­ше Бол­га­рія, Гре­ція, Сло­ве­нія, Хор­ва­тія. Реш­та пе­ре­бу­ває на різ­них ста­ді­ях про­це­су ін­тег­ра­ції до Єв­ро­со­юзу. Ал­ба­нія, Бос­нія і Гер­це­го­ви­на, Ма­ке­до­нія, Сер­бія, Чор­но­го­рія є офі­цій­ни­ми кан­ди­да­та­ми на вступ. Але офі­цій­ні пе­ре­го­во­ри про вступ по­ки що ве­дуть­ся ли­ше з Ма­ке­до­нією, прав­да, без осо­бли­во­го успі­ху.

Однак найбільшу проблему для Євросоюзу на Балканах усе ще становить проголошена у лютому 2008 року незалежність Косова. Відтоді Греція, Кіпр, Румунія, Словаччина, Іспанія, попри зобов’язання щодо участі в спільній зовнішній політиці Євросоюзу, так і не визнали незалежності Косова. Мотивами такого рішення є їхнє небажання давати приклад власним сепаратистам.