Вочевидь, кожен художник, особливо молодий, прагне представити свою творчість широкому загалу поціновувачів мистецтва, почути відгуки глядачів. Виставка «Цей дивовижний світ» у київському Будинку художника вже вчетверте надає таку можливість як початківцям, так і професійним художникам. Вона продовжує серію виставок, організованих студією живопису Arts House та громадським об’єднанням «Барви життя».
На виставці «Цей дивовижний світ» представлено близько 200 робіт понад 30 художників. Тематичних і стилістичних рамок організатори не ставили, тому експозиція вражає різноманіттям жанрів і технік творів, серед яких — живопис, графіка, гобелени, вітражі, навіть картини, викладені з монет. Розмаїті й сюжети: портрети, пейзажі, натюрморти, зворушливі зображення тварин.

29 ТРАВНЯ — 60 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОРИСА АКУНІНА (1956),
РОСІЙСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА, ЕСЕЇСТА, ПЕРЕКЛАДАЧА

У грузинському місті Зестафоні 29 травня 1956 року народився хлопчик, який отримав ім’я Григорій. Його батько, Шалва Чхартішвілі, служив офіцером в артилерійському полку, а мати, Берта Ісааківна Бразінська, викладала у школі російську мову та літературу.
Коли Григорію виповнилося два роки, сім’я Чхартішвілі переїхала до Москви, де у 1963 році хлопчик почав навчатися у столичній школі з англійським ухилом.
Читати Григорій любив із дитинства, і серед інших книг йому траплялися твори японських письменників. Країна Вранішнього Сонця захопила Григорія відразу і назавжди. Подорослішавши, він часто ходив на вистави японського театру «Кабукі», і поступово дитячий інтерес перетворився на мету — серйозно вивчати японську культуру.

Ки­їв­ська ака­де­міч­на май­стер­ня те­ат­раль­но­го мис­тец­тва «Су­зір’я» не­що­дав­но по­ра­ду­ва­ла всіх сво­їх ша­ну­валь­ни­ків но­вою ці­ка­вою ви­ста­вою. Ху­дож­ній ке­рів­ник те­ат­ру Олек­сій Ку­жель­ний здійс­нив тут по­ста­но­вку спек­так­лю «По­стіль бра­ти бу­де­те?» за п’єсою ві­до­мо­го ук­ра­їн­сько­го дра­ма­тур­га Ана­то­лія Кри­ма.

У новій роботі «Сузір’я» розповідається про двох немолодих людей, яких доля несподівано звела разом. Він багато літ віддав залізниці і вже 20 років як вдівець, живе один. Вона все життя працювала в школі, живе із сім’єю дочки. Такі два різних персонажі, але їх об’єднує самотність.

ПРОС­ТІ ГРО­МА­ДЯ­НИ КРА­ЇНИ ДО­ПО­МОГ­ЛИ УК­РА­ЇН­СЬКО­МУ 
ВІЙ­СЬКУ НЕ ЛИ­ШЕ ВІД­РО­ДИ­ТИСЬ, А Й ЗУ­ПИ­НИ­ТИ ВО­РО­ГА

«Для наших бійців нічого не шкода...»
Із сім’єю Варлампачуків — Оленою та Валерієм — познайомився у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону України. Але не як з його пацієнтами.
— Ми — пенсіонери, — розповідає Валерій Олександрович. — Маємо достатньо вільного часу і намагаємось якомога частіше провідувати хлопців — учасників антитерористичної операції, які тут лікуються.
Не з пустими руками: того дня подружжя прийшло з корзиною пиріжків, які хвилин за 10–15 розійшлися по палатах! Спілкуючись із пораненими, старенька все допитувалася у них, що їм принести наступного разу.