12 ЛИП­НЯ — 100 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ЛЮД­МИ­ЛИ ПАВ­ЛИ­ЧЕН­КО (1916–1974), ЛЕ­ГЕН­ДАР­НО­ГО СНАЙ­ПЕ­РА ЧА­СІВ ДРУ­ГОЇ СВІ­ТО­ВОЇ ВІЙ­НИ, ГЕ­РОЯ РА­ДЯН­СЬКО­ГО СО­ЮЗУ

Народилася Людмила Михайлівна у Білій Церкві 12 липня 1916 року. Там же маленька Люда (тоді ще Бєлова) пішла до школи № 3, а вже у віці 14 років разом із родиною переїхала до Києва.
Сучасники згадували, що вчителі її особливо не любили — за непокірний і складний характер, однак у прагненні до знань Людмилі було не відмовити. Незважаючи на те що свою першу любов (і, як наслідок, батька свого сина Ростислава) Олексія Павличенка дівчина зустріла рано — у 16 років, навчання вона не кинула, а перевелася до вечірньої школи.
Як це часто буває, ранній шлюб не витримав випробування часом, і Люда залишилась одна з маленькою дитиною на руках. Тут вона вперше проявила твердість характеру, яка пізніше принесла їй, без перебільшення, світову славу.

12 лип­ня — 140 ро­ків від дня на­ро­джен­ня Сер­гія Уточ­кі­на (1876–1916), спортс­ме­на-авіа­то­ра, од­но­го з пер­ших віт­чиз­ня­них льот­чи­ків, ве­ло­гон­щи­ка, яхтс­ме­на, бок­се­ра, фут­бо­ліс­та. В Оде­сі зна­ме­ни­то­му зем­ля­ку вста­но­ви­ли пам’­ят­ник.

«Одеса без Уточкіна — не Одеса, — так стверджував не менш знаменитий одесит — відомий співак і актор Леонід Утьосов. — Він її гордість, її слава. Уявіть собі людину вище середнього зросту, широкоплечого, на міцних ногах. Яскраворуде волосся, білясті вії, широкий ніс і різко випнуте вперед підборіддя. Вона могутня — ця диволюдина. Вона хоробра, вона розумна. Таких природа створює не часто. Уточкін не просто спортсмен. Він найкращий велосипедист, ковзаняр, боксер, автомобіліст, парашутист, льотчик (один із перших у Росії)».
«Рудий пес» та «Академік спорту» (саме такі прізвиська мав за життя Сергій Ісайович) народився 12 липня 1876 року в Одесі.

Наш спів­роз­мов­ник — Олек­сандр Кни­га, ге­не­раль­ний ди­рек­тор і ху­дож­ній ке­рів­ник Херсон­сько­го об­лас­но­го ака­де­міч­но­го му­зич­но-дра­ма­тич­но­го те­ат­ру іме­ні Ми­ко­ли Ку­лі­ша, чия сла­ва вже бук­валь­но гри­мить по Ук­раї­ні, і не тіль­ки то­му, що те­атр має п’ять сцен.
О. Кни­га — за­слу­же­ний пра­ців­ник куль­ту­ри і за­слу­же­ний ді­яч мис­тецтв Ук­раї­ни. За­сно­вник Між­на­род­но­го те­ат­раль­но­го фес­ти­ва­лю «Мель­по­ме­на Тав­рії», який вий­шов на по­зи­цію но­мер один у на­шій кра­їні.
А ще очо­лю­ва­ний Олек­сан­дром Кни­гою те­атр є ор­га­ні­за­то­ром все­ук­ра­їн­ських на­рад ди­рек­то­рів те­ат­рів, пев­но то­му, що це не в змо­зі ро­би­ти Мі­ніс­тер­ство куль­ту­ри Ук­раї­ни.

— Олек­сан­дре Ан­дрі­йо­ви­чу, пе­ред­усім по­ці­кав­люсь, що при­ве­ло Вас до сто­ли­ці?
— Це, насамперед, фестивальні справи, якими опікуються мої друзіколеги, їхній досвід. Треба їздити і дивитися, що і як вони роблять, аби наш фестиваль «Мельпомена Таврії» був найвідомішим в Україні, найвизнанішим театральною спільнотою.

Виставка Олександра Дубовика «Архів застережень», яка складатиметься з робіт митця різних періодів, відкриється 12 липня і триватиме до 7 серпня в столичному Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал», повідомляє i-pro.kiev.ua.
За словами авторитетного французького мистецтвознавця Жана-Клода Маркаде, «від творчості Дубовика віє не тільки сакральністю православного іконопису, але й квітковою веселковістю українських ланів, прикрашенням одягу, внутрішнім устаткуванням хат, взагалі всією кольоровою палітрою, яку Малевич приписав Україні. Дубовик переплавляє цю образотворчу і кольорову спадщину в унікальний світ символів, в діалог з різними мистецькими культурами, в потаємну знакову систему. Він веде розмову і з іконою, і з Малевичем, і зі школою Матюшина, і з бойчукізмом, і з спектралізмом Богомазова, але рішення абсолютно специфічні: картини Дубовика випромінюють життєрадісність, вони — радість для ока, душі й духа».