Цікаво, що берлінська зустріч відбулася на тлі гучних зовнішньополітичних заяв нового польського президента Анджея Дуди, який наполягає на доцільності долучення до формату дипломатичних зусиль із врегулювання на Донбасі Польщі та інших європейських сусідів України.
Кремлівські пропагандисти побачили за цією заявою ініціативу Вашингтона та заявили, що польська пропозиція нібито має зафіксувати провал дипломатичних зусиль провідних держав «старої» Європи, внаслідок чого має посилитися вплив США на європейські справи. Насправді ці російські міркування більше нагадують ворожіння на кавовій гущі, ніж відповідають політичній реальності. США від самого початку роботи дипломатів у «нормандському форматі», попри офіційну відсутність за столом переговорів, мають суттєвий вплив на перебіг усіх процесів.
Чимало прихильників теорій змов досі вважають, що головна причина продовження конфлікту на Донбасі полягає в небажанні Москви і Вашингтона враховувати геополітичні інтереси один одного та в намаганнях розв’язати конфлікт на своїх ультимативних умовах.
На порядку денному берлінських консультацій було чимало питань: загострення військово-політичної ситуації на Донбасі в контексті невиконання росіянами Мінських домовленостей, недавній скандальний візит до Криму президента Росії Володимира Путіна, становище кримських татар в анексованому Криму, дотримання режиму західних санкцій проти Росії, а також питання, які стосуються конституційної реформи в Україні, боротьби з корупцією, можливості прискорення виконання плану дій заради отримання для громадян України безвізового режиму з країнами Євросоюзу.
Зрозуміло, що зазначені складні питання неможливо вирішити водночас. Попри неодноразово декларовану безальтернативність Мінських домовленостей, вони є результатом ситуативного компромісу. Причому ключовою вадою домовленостей залишається самоусунення від їхнього виконання російської сторони.
Берлінські переговори проходили на тлі стрімкого здешевлення нафти на Світовому ринку, негараздів з російською та китайською економіками. Ймовірніше, коли світова економіка й надалі «падатиме», в Євросоюзі посилюватимуться голоси тих, хто наполягатиме на повному скасуванні санкцій проти Росії. Задля цього використовуватимуться перші-ліпші приводи. Найкращим із них буде «замороження» конфлікту. Тим паче, що такий стан справ відповідатиме нинішній стратегії Євросоюзу призупинити будь-які розмови про подальше розширення Євросоюзу на Схід.
Попри дипломатичні оцінки внутрішньополітичних змін в Україні, дискусія з цього приводу між лідерами у Берліні була жвавою. Російська пропаганда зробила все можливе, аби представити проект змін до Конституції України в сенсі децентралізації прямим порушенням Мінських домовленостей, адже самопроголошені сепаратистські «ДНР–ЛНР», як того хотів Кремль, не були суб’єктами обговорення конституційної реформи. Насправді, якщо дотримуватися букви Конституції, вони й не могли бути суб’єктами цього процесу. Але російська пропаганда й надалі використовуватиме ці факти для дискредитації демократичних процесів в Україні.
Ще однією складною темою берлінських переговорів було питання безвізового режиму. Напередодні зустрічі з Президентом Петром Порошенком канцлер Ангела Меркель та Президент Франсуа Олланд обговорили питання поглиблення кризи з нелегальними біженцями із зон конфліктів на Близькому Сході та в Північній Африці.
Серйозно обговорюється питання тимчасового відновлення національного контролю на шенгенських кордонах, аби вибудувати перед нелегалами хоч якийсь «мур». Зрозуміло, що за цих внутрішніх обставин у Євросоюзі, не кажучи вже про непросту внутрішньополітичну ситуацію в Україні, тема безвізового режиму не дуже політично популярна в Європі.
Попри відсутність безпосередніх позитивних результатів берлінських переговорів для української сторони важливо було не лише звірити позиції з провідними європейськими партнерами, а й привернути їхню увагу до факту продовження системного тиску Росії на Україну. Берлінські переговори показали, що питання збереження незалежності України залишається ключовим завданням для захисту демократичних цінностей, які є фундаментом спільного європейського дому.
Це дає вагомі підстави «без надії сподіватись» на продовження всебічної європейської підтримки України. Нехай у фінансово-кредитному сенсі ця допомога буде не такою масштабною, як у випадку з членом Євросоюзу Грецією, у військово-технічному сенсі вона буде ще мізернішою, але в жодному разі не може послаблюватися політична підтримка України.
Не лише тому, що на Євромайдані українці показали себе справжніми захисниками європейських цінностей, а й тому, що у разі гіпотетичної зради України, Євросоюз зречеться власних цінностей та зробить широкий крок шляхом до власної катастрофи. Очікуючи на це, російські пропагандисти прокоментували берлінську зустріч у сенсі «виховної роботи» європейців з Україною, як ще один спосіб примушення її до миру на російських умовах.
Головне, що берлінська зустріч підтвердила небажання Німеччини і Франції бачити причини і перебіг конфлікту лише у специфічній російській інтерпретації. Важливо, аби між констатацією цього факту і практичними висновками для політики Євросоюзу дистанція була невеликою.

Андрій МАРТИНОВ