«Працюю на дві третини ставки у колгоспі і заробляю лише 1,5 мільйона білоруських рублів (приблизно 2,5 тисячі гривень), які виплачуються у кілька прийомів. І це ще не найгірше, бо у найближчих підприємствах люди взагалі не отримують виплат по кілька місяців», — говорить у розмові з журналістом представник одного з радгоспів в околиці місцевості Мядель неподалік від кордону з Литвою.
Вижити за ці гроші є великим викликом. Ціни подібні до польських і литовських, а м’ясо навіть дорожче. А враховуючи квартплату, яка за двокімнатне помешкання в білоруській провінції становить еквівалент не менше 600 гривень, то прожити на таку низьку зарплату дуже нелегко.
За даними білоруського державного комітету статистики, тільки у Мядельскому районі кільканадцять підприємств (сільськогосподарські і будівельні) понад півроку не виплачують своїм працівникам зарплати.
По всій країні своїх грошей багато місяців чекають майже 100 тисяч людей. Це багато, якщо взяти до уваги, що у Білорусі проживає до 10 мільйонів населення, з яких понад половина не перебуває у працездатному віці.
«Жертвами застарілої моделі білоруської економіки у цьому році може бути щонайменше 170 тисяч працівників державних підприємств, які стали банкрутами. Білоруська економіка переживає рецесію, що сильно впливає на ринок праці, — вважає відомий білоруський економіст Ярослав Романчук. — Уперше за останні понад 17 років ВВП Білорусі тільки за перший квартал зменшився на понад 2%».
На погіршення економічної ситуації нарікають також мешканці білоруської столиці, де перебувають найбільші підприємства країни, на яких працюють сотні тисяч людей.
«Уся білоруська автомобільна і машинобудівна промисловість стала в мертвій точці. Заводські площі переповнені автобусами, тракторами і вантажівками. Їх перестали купувати російські споживачі, бо Росія переживає кризу, — говорить керівник незалежних білоруських профспілок Генадзь Фядиніч. — Працівники цих підприємств уже кілька місяців працюють лише по кілька днів на тиждень і отримують на місяць приблизно 2 мільйони рублів» (3000 гривень).
Рівень незадоволення суспільства росте з кожним днем і вибух масових протестів працівників залишається тільки питанням часу, підбиває підсумок Фядиніч. Як він стверджує, працівники підприємств Білорусі звертаються до його організації з проханнями про правничу допомогу і приєднуються до професійних спілок.
Найменше щастя мають працівники мінських підприємств, які винаймають помешкання: оренда однокімнатної квартири коштує у білоруській столиці понад 350 доларів, бо лише в цій валюті відбуваються трансакції.
У жовтні нинішнього року у Білорусі відбудуться президентські вибори. Погіршення економічної ситуації сильно турбує президента Лукашенка, який при владі вже більше двадцяти років. Якщо до цього часу на протести після виборів виходили переважно незадоволені молодь та інтелігенція, то у цьому році до них можуть приєднатися незадоволені працівники важкої промисловості.
Згідно з останніми опитуваннями незалежного білоруського центру НІСЕПІ Олександр Лукашенко має підтримку лише 37% білорусів. Кожний четвертий опитаний готовий голосувати на виборах за опозиційного кандидата. Що цікаво, обираючи між обмеженням незалежності країни на користь Росії і поліпшенням економічної ситуації, майже 60% білорусів обирають економіку.
«Рівень довіри до влади у Білорусі дійсно падає і не можна виключати жодного сценарію подій під час президентських виборів, — вважає один із провідних білоруських політологів Валерій Карбалевіч. — Влада буде нагадувати про ситуацію в Україні і лякати хаосом, який ніби там панує».
Традиційно напередодні президентських виборів Олександр Лукашенко намагається поліпшити відносини із Заходом. Незважаючи на те що протягом 15 років міжнародна громадськість має серйозні застереження щодо чесності білоруських виборів, кожного разу президенту вдається ці відносини відновлювати.
Цього разу допомогла ситуація в Україні, коли білоруський президент виступив у ролі посередника і надав свою столицю як місце переговорів для врегулювання ситуації на Донбасі. Завдяки цьому він вийшов з ізоляції і знову розпочав діалог з Євросоюзом і США.
Цікаво, що у цьому році він уперше відмовився від участі в параді в Москві з нагоди 70-річниці закінчення Другої світової війни і залишився в Мінську, щоб узяти участь у власному параді, а кілька днів тому зустрівся з послом США в Мінську і фактично попросив у Вашингтона допомоги щодо зміцнення незалежності Білорусі.
«Понад 20 років чуємо, що наближається кінець влади Олександра Лукашенка, але кожного разу він виходить на твердий шлях і йому вдається переконати західних партнерів», — говорить білоруський економіст Олесь Аляхновіч, заступник голови Варшавського інституту CASE Belarus. Він вважає, що, ведучи діалог із Заходом, Лукашенко розраховує передовсім на те, що Росія вкотре заплатить за так звану дружбу і відновить зупинене у зв’язку з кризою фінансування білоруської економіки.
Петро ПЕТРІВ