Початковий термін досягнення порозуміння, встановлений на 30 червня 2015 року, не був дотриманий, бо не вдалося вирішити всі спірні питання. Те саме відбулось і з наступним терміном — 7 липня. Переговори затягувались і хоча вже не визначався черговий «жорсткий» термін, із кожним днем відчувались ознаки нетерпіння і стурбованості по обидві сторони стола переговорів.
Попри все продовження переговорів свідчило про глибоку волю держав і самих дипломатів до консенсусу. Дійшовши згоди, представники Д5+1 показали, що великі держави, незважаючи на значну різницю у поглядах, можуть досягати ключових для світової безпеки компромісів. Хоча партикулярні інтереси і бачення світового порядку окремими членами групи Д5+1 проявляються у багатьох регіонах світу (зокрема, Україна, Сирія, регіон Південно-Китайського моря), все одно їм удалося спільно розв’язати одну з найскладніших проблем. Масштаб успіху додатково підкреслює факт, що з другого боку стола переговорів сиділи дипломати країни, яка також має регіональні амбіції і власне специфічне бачення світового ладу.
Оцінка дій Ірану, ключова у процесі скасування чергових санкцій, залишиться, що суттєво, у компетенції міжнародного інституту — МАГАТЕ. Ліквідація санкційних обмежень — довгий процес, а в окремих галузях — багаторічний. Наприклад, будь-яка військово-промислова співпраця з Іраном стане можливою не раніше ніж за п’ять років.
У контексті порозуміння, поза всяким сумнівом, важливим є суспільний чинник. Іранці прийняли успіх на переговорах із великою радістю, що проявилось у публічному святкуванні цієї події на вулицях іранських міст. Однак належить підкреслити, що в Ірані пожвавилися також консервативні середовища, які дуже негативно ставляться до процесу зближення із Заходом.
Предметом критики став довгий і поступовий процес скасування санкцій. Для подальшої долі договору важливими будуть результати найближчих виборів у самому Ірані (у 2016 році — парламентські, а у 2017-му — президентські). Нині вони, здається, вирішаться на користь прихильників реформ, які вибороли для Ірану шанс вийти з міжнародної ізоляції.
Голоси із закликами до розмонтування договору піднялися, чого можна було й очікувати, в Ізраїлю та у контрольованому республіканцями Конгресі Сполучених Штатів. Скептичне ставлення проявила також влада Саудівської Аравії та інших арабських монархій субрегіону Перської затоки, які ведуть регіональне суперництво з Іраном.
Зміцнення Ірану є сигналом для сусідів і держав, які мають інше бачення майбутнього Близького Сходу (Саудівська Аравія, Ізраїль). Якщо президент Г. Рухані підкреслює, що зміцнення Ірану треба інтерпретувати як зміцнення всього регіону, то у Ріаді та Єрусалимі ніхто у такі запевнення не вірить. Саме ці країни, а також частина політиків Конгресу США будуть піддавати сумніву договір і намагатимуться зберегти санкції. Тому не варто вважати, що договір задовольнив усі сторони.
Добре озброєний, економічно розвинутий і вільний від санкцій Іран може скласти серйозну загрозу для інтересів Сполучених Штатів у регіоні. Досить вибори в Ірані виграти консерваторам, і сенс договору стане під знаком запитання навіть для багатьох поміркованих спостерігачів. Але набагато ймовірніше, що в разі обрання черговим президентом США республіканця значно посилиться позиція Ізраїлю, адже Єрусалим і Вашингтон мають у регіоні спільні цілі.
На неспокійному Близькому Сході Іран є особливою державою — нині, можливо, найбільш політично стабільною. Якщо до цього додати можливості 80-мільйонного ринку, який розвивається, а також стратегічне розташування по сусідству з Центральною і Південною Азією — на шляху з Азії на Близький Схід (так званий Шовковий щлях), Іран має все для залучення у найближчі роки інвесторів і здійснення справжнього стрибка у розвитку. До цього треба додати запаси сировини, які можуть стати альтернативою для російських джерел. У звільненого від санкційного режиму Ірану є всі можливості, щоб стати чинником для розвитку економіки щонайменше кількох інших держав, починаючи від Афганістану.
Політичні напрямки, якими рухається Тегеран, означають, що Захід буде не єдиним бенефіціантом закінчення багаторічної дискусії з Ісламською Республікою Іран. На це вказують конкретні події. Президент Г. Рухані на початку липня перебував у Росії і брав участь у самітах БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і ПАР) та Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Представники ШОС уже оголосили, що скасування міжнародних санкцій щодо Ірану є головною умовою прийому цієї держави в організацію, яка хоча і не є військовим союзом, уже кілька років тому самовизначалася терміном «анти-НАТО».
Ті, хто бачить домовленості Д5+1 з Іраном виключно крізь призму зближення Тегерана із Заходом, можуть бути розчаровані, оскільки після підписання договору Іран одночасно стане близьким партнером для Росії, Китаю та інших держав Азії. Саме цей напрямок виглядає найбільш пріоритетним для влади ІРІ.
Для України важливим є розвиток ширших економічних відносин з Іраном, бо у багатьох галузях він може стати для нас хорошим партнером. Велике значення буде мати цінова конкуренція і якість українських продуктів, які мусять конкурувати з товарами західних фірм.
Надзвичайно важливо здійснення швидких і рішучих дій, поки всі зацікавленні сторони перебувають у стані пошуку. З Іраном Україну об’єднує багато століть відносин, але на нас у Тегерані дивляться все ще через призму Росії. Це ставлення треба змінювати через економічну і відповідну культурну політику. Тегеран може у майбутньому бути одним із найважливіших партнерів Києва на Близькому Сході, а також альтернативою для енергетичних викликів.
Домовленість з Іраном стала успіхом дипломатії великих держав і свідчить про існуючі можливості ефективного вирішення глобальних проблем без збройних конфліктів. Імплементація домовленості значною мірою перебуває в залежності від політичних подій на іранській і американській політичних сценах. Одночасно належить докласти зусиль, щоб держави, які перебувають з ІРІ у стані ідеологічного конфлікту, не відчули себе жертвами домовленості Ірану з великими державами.
Відкриття іранського ринку становить шанс для пожвавлення світової економіки. Тому не варто розглядати порозуміння тільки і виключно у контексті ірансько-західного зближення. Іран відновлює свої відносини з Росією, Китаєм та іншими азіатськими державами.
Тегеран отримав найбільший бонус від тривалих переговорів, а держави Заходу мусять старанно моніторити іранську атомну програму. Після успіху у вирішенні проблеми Ірану Д5+1 повинні зайнятись іншими гарячими глобальними проблемами — хоча б боротьбою з так званою Ісламською державою та дипломатичного вирішення конфліктів у Сирії та Лівії.
А українська влада повинна найближчим часом розробити економічну стратегію щодо Ірану, який повертається у світову економічну систему.
Євген ПЕТРЕНКО