Зокрема, радикальні ісламістські загони «Ан-Нусра», які від весни 2011 року були головною збройною силою опозиційної коаліції, скинули маски та перетворилися на армію «Ісламської держави Іраку і Леванту» (ІДІЛ). Наразі вони контролюють близько половини території Сирії, переважно уздовж кордонів з Іраком, Йорданією та Туреччиною.
Найнеприємніше це для Туреччини, яка залишається важливою мішенню для ІДІЛ. Низка терористичних актів, скоєних на території Туреччини ісламістами, втягнула турецьку армію не тільки у більш активне бомбування позицій ІДІЛ, а й у війну проти курдів. Стало зрозуміло, що саме провокування чергового етапу турецько-курдського конфлікту було стратегічною метою цих терактів.
Втягнення турецької армії у безкінечну війну проти курдів одночасно послаблює двох впливових ворогів ІДІЛ. Разом із тим армія Башара Асада втрачає союзника у війні з ІДІЛ, яким донедавна були сирійські курди, котрі тепер ведуть війну на два фронти — проти турецької армії та ІДІЛ.
Скористатись із цієї ситуації спробували США, які розглядають питання нанесення бомбових ударів по позиціях армії президента Сирії Башара Асада, якщо вона наступатиме на загони сирійської опозиції. Фактично це означатиме, що відповідними бомбуваннями військово-повітряні сили США виконуватимуть «підрядні роботи» в інтересах ІДІЛ.
Світська частина сирійської опозиції Башару Асаду давно пересварилася через розподіл фінансової допомоги від США, Катару, Туреччини і Саудівської Аравії, адже кожен зі «спонсорів» збирається «після Асада» привести до влади у Дамаску свою команду. Внаслідок запеклої фракційної боротьби в середовищі світської сирійської опозиції на фронті громадянської війни її загони виглядають мляво, принаймні головні бойові дії армія Башара Асада продовжує вести проти загонів ІДІЛ. Після здачі на початку літа античної перлини — міста Пальміра сирійська армія, здається, отримала чергову порцію допомоги від Ірану, Росії й Китаю й виглядає більш-менш боєздатною.
Однак такий стан справ не влаштовує світові потуги, які від самого початку робили ставку на усунення від влади Башара Асада. Проте наслідком цих «титанічних зусиль» стала не тільки чотирирічна варварська громадянська війна, майже чверть мільйона (за неточними підрахунками ООН) загиблих, близько двох мільйонів сирійських біженців, тотально зруйнована економіка Сирії, а й зміцнення терористичної «Ісламської держави Іраку і Леванту» й стратегічний глухий кут для США.
Гіпотетичне усунення від влади Башара Асада за допомоги повітряних ударів по сирійській армії лише прискорить захоплення всієї території Сирії бойовиками ІДІЛ. Зрозуміло, що член НАТО Туреччина не зможе спокійно за цим спостерігати, внаслідок чого Північноатлантичний альянс не тільки де-факто, а й де-юре буде втягнутий у близькосхідний конфлікт із трагічними наслідками для Європи. До країн Євросоюзу потягнуться чергові хвилі біженців, а також багаторазово збільшиться загроза терористичних актів.
Альтернативний варіант — знищення ІДІЛ спільно з армією Башара Асада навіть не розглядається на Заході, бо це було б визнанням принципової помилковості близькосхідної стратегії останніх п’яти років. Це є найсумнішим сюрпризом сирійського фронту.

Андрій МАРТИНОВ