Але найбільш потужним військово-політичним ударом по проекту створення «Великої Сербії» стала блискавична перемога, здобута впродовж перших двох тижнів серпня 1995 року переозброєною за стандартами НАТО хорватською армією над «хорватськими» сербами.
До 15 серпня 1995 року хорватська армія відвоювала територію «Республіки Сербська» зі столицею у містечку Кнін та Східну Славонію. Під тягарем цих поразок наприкінці серпня 1995 року Слободан Мілошевич був вимушений погодитися на Дейтонські умови. Вони передбачали визнання Сербією незалежності Боснії і Герцеговини, згоду Белграда на входження республіки боснійських сербів до федерації Боснії і Герцеговини. Гарантами виконання цих умов стали миротворці під прапором не ООН, а НАТО. На особливих правах у цьому миротворчому контингенті до 2000 року перебували російські війська.
Зрештою, у грудні 1995 року Дейтонські домовленості були втілені у підписаний у Парижі договір. Відповідно до його положень Федерація Боснії і Герцеговини складається з двох суб’єктів: хорватсько-боснійської федерації та республіки боснійських сербів. У кожному з цих суб’єктів зберігалися власні органи влади, водночас вони мали делегувати своїх представників на федеральний рівень.
Фактично зазначена модель у меншому масштабі копіювала досвід колишньої Югославії, яка після смерті свого засновника Йосипа Броз Тіто набувала дедалі більше рис вільної конфедерації. У 2005 році НАТО переорієнтувалося на Косово та передало відповідальність за підтримання миру у Боснії і Герцеговині на сили Євросоюзу.
Проте й за 20 років, які минули від часу Дейтонських домовленостей, рани минулої війни не загоїлися. Сучасна Боснія і Герцеговина залишається жорстко розділеною за етнічною і конфесійною ознаками на сербську, хорватську частину та частину боснійських мусульман. Впродовж 1995–2015 років на місцевих виборах у республіці боснійських сербів і хорватсько-боснійській федерації традиційно перемагають націоналісти.
Спроби боснійських соціал-демократів вивести боснійську внутрішню політику за вузькі межі національних анклавів, як правило, зазнавали невдачі. Тож не дивно, що омріяної задля стабільного миру боснійської ідентичності так і не досягнуто. Навпаки, боснійські серби недавно оголосили про намір провести референдум щодо свого виходу зі складу Боснії і Герцеговини та входження до складу Сербії.
Політичний лідер боснійських сербів Мілорад Додік часто зазначає, що прецеденти для такого референдуму створили проголошення незалежності Косова та недавній, нехай і невдалий для прихильників незалежності Шотландії, референдум у Великій Британії.
Ініціатива керівництва боснійських сербів стосовно референдуму щодо виходу зі складу Боснії і Герцеговини викликала очікувано гостру реакцію від Євросоюзу. У липні 2015 року проти нього у Сараєві боснійських сербів застерігала канцлер Німеччини Ангела Меркель. Адже чергове самовизначення боснійських сербів у разі навіть спроби до реалізації може зруйнувати тендітний компроміс. Тоді замість європеїзації Балкан реальним стане ризик балканізації Європи з усіма негативними тенденціям для інших заморожених і розморожених національних і конфесійних конфліктів.

Андрій МАРТИНОВ