На основі мирного консенсусу відбулося об’єднання Німеччини та розпад Чехословаччини. Натомість територіальний розпад колишньої Югославії відбувався в умовах кривавої внутрішньої війни, обтяженої зовнішнім втручанням. Збройні конфлікти в процесі розпаду СРСР виникли в Абхазії, Південній Осетії, Нагірному Карабаху, Придністров’ї.
Влітку 1992 року нові незалежні держави, які утворилися після розпаду СРСР, приєдналися до Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Популярною стала ідея посилення функцій НБСЄ. Заради цього її 1 січня 1995 року перетворили на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).
Уже тоді Росія намагалася надати ОБСЄ пріоритет у сфері забезпечення колективної безпеки в Європі, зводячи нанівець роль Організації північноатлантичного договору (НАТО). Утім, конфлікт у Косові 1998–1999 років підтвердив ключову роль НАТО у забезпеченні європейської безпеки. Однак пріоритетним завданням для ОБСЄ стало поширення європейських правових норм і демократичних цінностей на весь ареал відповідальності ОБСЄ.
Відтоді Росія постійно дратується через «упередженість» західних спостерігачів від ОБСЄ на багатьох виборах, особливо на пострадянському просторі. Крім того, РФ продовжує спроби протиставлення в ОБСЄ європейських країн Сполученим Штатам Америки і Канаді. Внаслідок цього розмивається довіра і спільний простір колективної безпеки.
Але найбільші збитки системі колективної безпеки нанесли дії Росії проти України впродовж 2014–2015 років. Росія відмовилася допустити місію ОБСЄ в анексований Крим. Натомість Кремль запросив посередників від ОБСЄ на Донбас, які за російським задумом мають де-факто легалізувати самопроголошені «ДНР» і «ЛНР».
Миротворча місія ОБСЄ на Донбасі зайвий раз довела факт загострення всіх хронічних хвороб, на які слаба ця організація. Головними проблемами залишаються: консенсусний механізм ухвалення рішень, необов’язковість до виконання рішень ОБСЄ, спроби Росії на інституційному рівні розсварити ОБСЄ і НАТО.
Попри ці недоліки ОБСЄ в лютому 2015 року посприяла укладанню Мінських домовленостей. Проте до серпня 2015 року періодична робота у Мінську робочих груп із виконання відповідних пунктів угод не увінчалася конкретним успіхом. Спроби Росії, незважаючи на перебування під режимом міжнародних економічних санкцій через дії проти України, підпорядкувати діяльність ОБСЄ своїм національним інтересам лише стимулюють поглиблення кризи в її діяльності.
І хоча механізми ОБСЄ недосконалі, європейська дипломатична історія поки що не винайшла нічого кращого. Зрештою, негативний досвід є не менш корисним, ніж позитивний. Залишається сподіватися, що кількість цього негативу дивом перетвориться на більш позитивну якість у роботі ОБСЄ, чого потребує мир, безпека, стабільність у Європі.
Андрій МАРТИНОВ
