Та чи знайдуться в державному бюджеті ресурси для збільшення мінімалки? Експерти прогнозують, що в Україні триватиме економічний спад через війну на Донбасі та анексію Криму. Найбільший обвал економіки відбувся у четвертому кварталі минулого року та в першому кварталі року нинішнього — на 17%. У другому кварталі спад обмежився 14%. За підсумками року, ВВП може зменшитися на 8–10%.
Експерти обережно заговорили про те, що дно економічного падіння вже пройдено. Підприємства почали шукати нові товарні ринки, виходити на європейські, задовольняти попит внутрішнього ринку, але в цілому ситуація у вітчизняній економіці залишається плачевною. Зростає безробіття, реальна заробітна плата продовжує падати, скорочується виробництво (-10,7%), у тому числі й машинобудування (-21,3%).
Це свідчить про те, що країна з багатющими промисловими традиціями та досягненнями, унікальним кадровим, виробничим і науковим потенціалом увійшла в період деіндустріалізації, констатують експерти. І поки негативні тенденції наростають. Одна з причин — хаотичні дії влади замість системного управління економікою і фінансами, відсутність промислової політики, продуманих адресних програм підтримки населення. Все це веде до поглиблення кризи, загрожує соціальними потрясіннями.
Через перебої у виплаті зарплати на «Південмаші» залишилася п’ята частина працівників. А це не просто завод — це перлина вітчизняної ракетно-космічної галузі, наша слава і гордість. Втративши його, ми втратимо позиції, які десятиліттями завойовували на Світовому ринку космічних послуг, що динамічно розвивається.
Аналогічна ситуація на Крюківському вагонобудівному заводі, який на 75% знизив обсяги виробництва, скоротив програми створення інноваційної техніки, зменшив чисельність фахівців. Виробництво автомобілів «просіло» в країні на 35,7%, вагонобудування — на 76,2%. Військові дії на сході призвели до того, що в Донецькій області спад промисловості — 31,5%, у Луганській — 42%.
На контрольованих зараз бойовиками територіях розміщені там три десятки найбільших в Україні металургійних, вуглевидобувних, хімічних підприємств. Багато з них просто зупинились. Допомоги бізнесу, передбаченої Законом «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», явно недостатньо.
Точка зростання
Дехто каже, що державний протекціонізм — це не з ринкової економіки. Але для країни, яка воює, якій потрібно давати відсіч агресору, точкою зростання мають стати військові замовлення підприємствам оборонно-промислового комплексу.
Експерти радять прийняти грамотну державну програму, що передбачає не просто поставки зброї і техніки фронту. Вона має перетворити оборонно-промисловий комплекс (ОПК) на ланку прискорення промислового виробництва, інноваційного прогресу. ХХ століття дало не один приклад, коли ОПК ставав локомотивом економічної динаміки.
Треба не зволікати — приймати оборонне замовлення на поточний рік, на середньострокову перспективу, виходячи з термінів, необхідних для виготовлення складної військової спецтехніки та зброї. Північна Америка та Євросоюз подолали останню кризу саме завдяки посиленню державної промислової політики. Вона будувалася на «трьох китах» — зростанні міжнародної конкурентоспроможності, експортній експансії і державному протекціонізмі.
На жаль, Нацбанк разом із урядом так і не взявся за розробку програми кредитування реального сектора економіки державними та комерційними банками за адекватної вартості кредитних ресурсів, аби вітчизняна економіка стала конкурентоспроможною. Облікова ставка НБУ сягає 30% річних, реальна комерційна — ще більше. Тож український товар навряд чи буде конкурувати з європейським, якщо в євробанках ставка 3–5% річних.
Система держзакупівель, надаючи перевагу якості не всупереч вільній конкуренції, теж має підтримувати національного товаровиробника, констатують експерти. Якщо в країні слабкий бюджет, то створення сприятливого інвестиційного клімату — найперший обов’язок держави, адже без інвестицій модернізувати виробництво, перейти на нові технології неможливо.
Суть такої політики — в посиленні захисту прав власника та інвестора, ефективної та прискореної судової реформи, викорененні корупції. Щодо цього в Україні багато декларацій, але мало реальних справ. Колись має бути переглянутий Закон «Про державно-приватне партнерство», аби дозволити здійснювати більш гнучке, довірче та оперативне об’єднання капіталів для реалізації актуальних виробничих проектів.
Перешкоди
Актуальна тема — податки. На думку ділового співтовариства, суть останніх податкових новацій — не сталий розвиток, а закручування гайок заради наповнення бюджету. В останніх податкових законах немає жодної ідеї щодо створення стимулів для руху вперед, мотивації до розширення бізнесу та удосконалення продукції.
Нині Мінфін готує нову податкову реформу, яка, на думку підприємців, знову посилить податковий тиск. Вона має надати додаткові повноваження митарям, які можуть сприяти корупції, хабарництву і не допомагатимуть економічному зростанню. З першого липня Мінфін запровадив ПДВ-рахунки, що негативно вплинули на бізнес, адже заморожують обігові кошти підприємств.
Незадоволені підприємці й експортною політикою влади. Минулого року серйозною проблемою для багатьох експортерів стало падіння обсягів торгівлі з Росією та країнами СНД. За даними Державної фіскальної служби, експорт до РФ впав на 32%, до СНД — на 31%. Очевидно, що стратегічний крок для українського експортера в такій ситуації — прискорене, навіть агресивне завоювання нових ринків.
Однак замість допомоги учасники експортно-імпортних операцій отримали від НБУ «драконівські» норми щодо обов’язкового продажу 75% валютної виручки і 90-денного терміну розрахунків за експортно-імпортними операціями. Насправді багатьом підприємствам для розрахунків необхідно від 180 до 360 днів, а терміни з виконанням заявок на купівлю іноземної валюти стали величезними.
Миколаївське підприємство «Зоря»-«Машпроект», яке експортує газові турбіни, протягом десяти місяців змушене було звертатися в НБУ та інші органи влади 149 (!!!) разів, щоб відкоригувати строки повернення валюти і не зірвати свої зовнішньоекономічні контракти. У непростій ситуації компанія «Антонов», де 50% комплектуючих — імпортні, а 95% доходів вона отримує за рахунок експорту.
До речі, «Антонов» сам просуває свої літаки на зарубіжних ринках. Однак на Міжнародній виставці China air show 2014 у Китаї не зміг взяти участь, адже державні підприємства не можуть проводити розрахунки за подібного роду послуги у валюті.
Найважливішою складовою в системі підтримки вітчизняного товаровиробника, підкреслюють експерти, мають стати програми імпортозаміщення. Необхідно захистити внутрішній ринок України від засилля імпортних товарів, частка яких нині сягає 60%. Грамотна політика національного протекціонізму має бути вибудувана так, щоб наші превентивні заходи не суперечили зобов’язанням перед СОТ і Угодою про асоціацію з Євросоюзом.
Думаючи про вітчизняну промисловість, важливо підтримувати платоспроможність населення і його симпатії до української продукції. Адже підвищуючи добробут населення, можна вирішити відразу два завдання — захистити людей від бідності і підняти платоспроможність споживачів, а також дати реальний шанс промисловості, підприємництву розвиватися.
Деіндустріалізація набагато страшніша за дефолт: вона зруйнує всю систему вітчизняної (і так ослабленої) економіки. Зламавши старе, країна ще довго буде не в змозі запропонувати щось нове, і тисячі людей опиняться на межі виживання. Тож сьогодні важливо рятувати вітчизняну промисловість.
Рятувальники
А поки державний бюджет рятують аграрії: вони вже завершили збирання ранніх зернових. У цілому за рахунок розширення посівів їх зібрано на 2 млн т більше, ніж торік. Ранніх зернових і зернобобових культур обмолочено на 10 млн га. Як стверджують у Мінагро, найбільший вал зернових отримали хлібороби Одещини — 3 млн т, у Дніпропетровській та Харківській областях показники не набагато нижчі.
Польові роботи тривають, іде збір круп’яних — гречки та проса. Їхня врожайність дещо нижча за торішню. Серпнева засуха негативно вплинула на пізні культури — кукурудзу, сою, соняшник. Тішить те, що 80% площ засіяно в оптимальні строки — до 10 травня.
Зараз зерно набирає молочно-воскової стиглості, і практично відбувається прискорене його дозрівання, але врожайності це особливо не додасть. Є проблеми на пізніх посівах після 10 травня, кукурудзою засіяно 4,2 млн га, з них 200 тис. га — проблемних площ, які зачепила засуха.
Та в цілому на загальний вал зернових це особливо не вплине, кажуть у профільному міністерстві. За його прогнозами, аграрії цьогоріч зберуть 60 млн т збіжжя, тож продовольча безпека України повністю гарантована. Наша країна буде з хлібом. Нині ж аграріїв турбують вкрай низькі ціни на зерно — вони нижчі за собівартість.
Зараз аграрії змушені продавати пшеницю за ціною, нижчою від собівартості, адже треба платити податки, сіяти озимі. Притримувати збіжжя до кращих часів можуть не всі, особливо це не під силу дрібним господарствам. Держава практично не закуповує зерно, аби стабілізувати ціни, тому хлібороби змушені продавати збіжжя за цінами, диктованими перекупниками чи трейдерами.
Утім, таке повторюється щороку. І попри все, аграрії дістають пально-мастильні матеріали, насіння і знову виходять у поле. Як стверджують у Мінагро, господарства вже засіяли понад 70 тис. га озимим ріпаком — це 8% від запланованого. Дещо пізніше візьмуться за пшеницю та озимий ячмінь. Однак може бути, що у господарствах Півдня, де дощу не було з весни, відмовляться від посівів озимого ріпаку, а його так добре купують у європейських країнах для виготовлення автопального.
Одна з головних умов якісного проведення посівної — наявність у хліборобів обігових коштів. А їх, як завжди, обмаль: банки готові знизити ставки за кредити з 43-х до... 41%. До цього приєднався і брак мінеральних добрив. Нинішні жнива чітко виявили строкатість у врожайності: у господарствах, які внесли поживу, віддача ниви удвічі більша, ніж там, де не знайшли можливості підживити рослини.
Добре, якщо вчасно пройшли дощі, але вони не можуть подвоїти результат, якщо не внесені мінеральні чи органічні добрива. А нині ситуація із забезпеченням поживою надто складна: два заводи, які виробляють азотні добрива — Черкаський та Рівненський, — уже чотири місяці не випускають продукцію, стоять.
Не працює Сєвєродонецьке об’єднання «Азот» і концерн «Стирол», які розміщені в зоні АТО. Дефіцит азотних добрив не покривається працюючим Одеським припортовим заводом і Дніпропетровським «Азотом», які випускають карбамід. Вони можуть дати аграріям лише 60 тис. т добрив.
Якщо вчасно не буде внесено у ґрунт поживу, то виробництво зерна може щонайменше скоротитися на третину. Це принесе значні збитки агровиробникам і державі. Купувати європейські міндобрива чимало вітчизняних аграріїв не готові, бо ціни на євроринку на 20% вищі, ніж на українському. Тому вся надія на те, що знову запрацюють вітчизняні заводи.
Елла НОВАК
