Ще зов­сім не­дав­но Ар­кти­ка асо­ці­юва­ла­ся з на­уко­ви­ми до­слі­джен­ня­ми, сніж­ною краї­ною, еко­ло­гіч­ною свя­ти­нею, але з цим усім по­кін­че­но. За остан­ні­ми до­слі­джен­ня­ми, до 2020 ро­ку льо­до­ва по­верх­ня в Ар­кти­ці в літ­ній пе­рі­од мо­же зов­сім зни­ка­ти. Це від­кри­ває но­ві мож­ли­во­сті пе­ред так зва­ною ар­ктич­ною п’ятір­кою — Ка­на­дою, Да­нією, Ро­сією, США і Нор­ве­гією, ос­кіль­ки са­ме Пів­ніч­ний по­люс не має ви­зна­че­но­го пра­во­во­го ста­ту­су, і, на дум­ку час­ти­ни екс­пер­тів, діє «пра­во мо­ря» з 1982 ро­ку.

Боротьба за Арктику, з одного боку, — це битва за великі родовища газу і нафти, які становлять від 10 до 15% світових запасів природного газу і 30% нафти. У цьому регіоні є також багаті родовища рідкоземельних мінералів (цинку, магнію, олова, платини і золота). З іншого боку, танення льоду сприяє виникненню нового швидкого торгового шляху між Європою і Азією. Нині великі контейнеровози не можуть переміщуватися через Панамський канал і тому мусять брати курс на мис Горн (довший і гірший, за погодними умовами, шлях).

Про­жи­ва­ючи у ви­гнан­ні, в Ін­дії, Да­лай-ла­ма ХІV не ви­гля­дає на свій вік. Він не скар­жить­ся на здо­ров’я, як­що не вра­хо­ву­ва­ти опе­ра­ції жовч­но­го мі­ху­ра, піс­ля якої з ви­раз­ною іро­нією го­во­рив: «Я той са­мий Да­лай-ла­ма мі­нус жовч­ний мі­хур». Але йо­му вже 79 ро­ків. І не див­но, що по­стій­но ви­ни­кає те са­ме за­пи­тан­ня: як дов­го ти­бет­ці ще змо­жуть роз­ра­хо­ву­ва­ти на сво­го ха­риз­ма­тич­но­го лі­де­ра? І що бу­де по­тім? Остан­нім ча­сом сам Да­лай-ла­ма до­дав олії у во­гонь.

На початку осені він оголосив, що може й не матиме спадкоємця. «Інституція далай-лами існує вже близько п’яти століть і може закінчитися разом із Далай-ламою ХІV», — сказав він в інтерв’ю газеті «Ді Вельт». Комуністична партія Китаю негайно висунула протест. «Далай-лама хоче сфальшувати і знищити минуле. Його слова суперечать справжньому тибетському буддизму», — обурилася речник уряду Хуа Чуньїн, адже у Пекіна є власні плани щодо реінкарнації нинішнього Далай-лами.

На початку поточного року здавалося, що Сербія остаточно стала на шлях європейського вибору. Певні зрушення, за бажання, можна було навіть побачити у способах вирішення «вічної» сербської проблеми — Косова. За результатом прямих переговорів між Белградом і Приштіною було досягнуто конкретних домовленостей, які дали можливість полегшити повсякденне життя десятків тисяч сербів, котрі залишаються в Косові.
Це давало підстави навіть сподіватися на замирення у сербсько-албанських відносинах. Однак на початку жовтня сталася провокація під час відбіркового матчу до чемпіонату Європи 2016 року між збірними Сербії та Албанії, коли «вболівальники» на безпілотному літаку вивісили прапор «Великої Албанії» не лише з Косовим, а й з іншими сербськими землями. Утім, навіть після цього Белград з першим від 1989 року візитом відвідав прем’єр-міністр Албанії, чия дипломатична толерантність поширилася навіть на заяви про незворотність незалежності Косова.

Від­но­си­ни Ук­раї­ни з Мол­до­вою на­бу­ва­ють осо­бли­во­го зна­чен­ня. Піс­ля під­пи­сан­ня угод про асо­ці­ацію Ки­їв, Ки­ши­нів та Тбі­лі­сі ста­ли на крок ближ­чи­ми до Єв­ро­со­юзу, що ви­кли­ка­ло гнів і не­ро­зу­мін­ня з бо­ку Мос­кви. В Ук­раї­ні це ви­яви­ло­ся в анек­сії Кри­му та про­ти­сто­ян­ні на Дон­ба­сі. Мол­до­ва і Гру­зія свої зна­ки «ува­ги» від Крем­ля от­ри­ма­ли ра­ні­ше у При­дніс­тров’ї, Пів­ден­ній Осе­тії та Аб­ха­зії.

На фініші молдовської парламентської виборчої кампанії в Кишиневі одночасно побували президенти України і Польщі. Петро Порошенко і Броніслав Коморовський під час переговорів з президентом Молдови Ніколає Тімофті обговорили питання імплементації Угоди про асоціацію з ЄС. У цьому контексті важливою є роль парламенту, який має привести у відповідність з нормами ЄС чимало законодавчих актів. Тож не випадково парламентська виборча кампанія в Молдові стала черговою спробою з’ясування стосунків між прихильниками інтеграції Молдови до Євросоюзу або Митного союзу.