Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
2 лютого 2015 року в Пекіні відбулася зустріч міністрів закордонних справ Росії, Китаю та Індії. Зазначена геополітична трикутникова «геометрія» почала формуватися в 1998 році у розпал кризи навколо сербської провінції Косове.
Тодішній російський прем’єр-міністр Євген Примаков ініціював максимальне політичне зближення великих євразійських держав — Китаю, Індії, Росії. Усі вони мали схожі неврегульовані конфлікти, пов’язані з проблемою самовизначення або збереження територіальної цілісності. Росія перебувала в 1998 році на етапі другої чеченської війни, Китай стикався з мусульманським сепаратизмом у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі та на Тибеті, Індія також мала хронічну проблему з мусульманами в Кашмірі.
Далі російсько-індійсько-китайський формат стимулював появу декількох міждержавних об’єднань. Зокрема, у вигляді своєрідного російсько-китайського кондомініуму в Центральній Азії утворилася Шанхайська організація співробітництва. Водночас ця ж трійка ініціювала утворення разом із Бразилією та Південно-Африканською Республікою так званого об’єднання БРІКС.
Агресія Росії проти України показала, як сильно майбутнє світу залежить від Володимира Путіна. А від кого і від чого залежить Путін?
Війна Путіна в Україні привела його державу на край економічного занепаду, перетворює Росію у глобального парія. Нині можна, звичайно, демонізувати Путіна. Зрештою, він заслужив на це. Проблема в тому, що президент Росії не тільки злочинець, а й, у певному сенсі, жертва.
Відомий американський совєтолог Джордж Кеннан писав ще в 1947 році: «Увага Москви до закордонних загроз... не випливає з реальних причин, але з необхідності обґрунтування диктаторської влади у країні». Хоча з того часу минуло понад 60 років, не додати не відняти, — Путін у певному сенсі є черговою жертвою цієї логіки, а не її творцем: експансія, розширення впливів — це тільки засіб досягнення мети.
Один із центрів спротиву загостренню санкцій Євросоюзу проти Росії існує в Центральній Європі. Це короткозорість, за яку центральноєвропейські еліти можуть заплатити високу ціну.
Публічні висловлювання лідерів Вишеградської Групи (V4) про «об’єктивність» щодо кризи в Україні (Віктор Орбан), «непотрібність і шкідливість санкцій» (Роберт Фіко) чи «громадянської війни між двома групами українських громадян» (Мілош Земан) свідчать про те, що центральноєвропейські еліти не розуміють ні значення українсько-російського конфлікту, ні теж його загрози для власного регіону. Враховуючи історичний досвід, ця стриманість викликає здивування. Але нині, на жаль, на закордонну політику більше впливає не історія, а економіка.
Складно дивуватись обережній поведінці вишеградської трійки, якщо взяти до уваги хоча б розвиток їх торгових відносин: у 2009–2013 роках відбувся стрибкоподібний ріст продажу товарів і послуг цих країн у Росію — на 25% (Угорщина), 80 (Словаччина) і навіть 130% (Чехія). Злам цього динамічного тренду може принести чималі втрати для їхніх і так проблемних економік.
Якби у відповідь на санкції Євросоюзу Москва, відповідно до своїх погроз, запровадила ембарго на купівлю автомобілів, автомобільних запчастин і електротоварів, воно найбільше вдарило б саме по Чехії, Словаччині та Угорщині — ключовому виробничому хабу для найбільших автомобільних марок. У випадку всіх трьох країн цей сегмент охоплює понад 80% їх експорту в Росію.
Закінчення поточного тижня позначилося проведенням чергової Мюнхенської конференції з проблем безпеки. Не менш символічно, що ця подія збіглася з 70-річчям Кримської (Ялтинської) конференції антигітлерівської коаліції, на якій було вибудовано обриси глобальної системи міжнародних відносин, котра пережила «холодну війну» двох полюсів сили — СРСР і США.
Фундаментом ялтинської системи міжнародних відносин був поділ Європи на «радянську» і «західні сфери впливу» з повним «суверенітетом» гегемона у своїй сфері впливу. Для Німеччини ціною такої стабільності була втрата національної єдності. Саме об’єднання 3 жовтня 1990 року Федеративної Республіки Німеччини та Німецької Демократичної Республіки фактично поховало ялтинську систему міжнародних відносин.
Відтоді на мюнхенських конференціях з питань безпеки її учасники намагаються удосконалити норми і принципи, на яких має вибудовуватися європейська і світова системи безпеки. У її основі лежить принцип колективної оборони, якого дотримується євроатлантична спільнота. Однак військова операція НАТО проти авторитарного сербського режиму Слободана Мілошевича в Косові 1999 року стала вододілом сучасної європейської історії. Визнання незалежності Косова більш як сотнею країн — членів ООН стало приводом для Росії створити з косовського винятку універсальний прецедент для перегляду кордонів у Європі.
5 лютого 2015 року Київ відвідав державний секретар США Джон Керрі. Його візит пройшов у непростих умовах. На Донбасі тривають бої між українськими військовими та підтриманими Росією бойовиками «ДНР» і «ЛНР». За цих обставин у Вашингтоні розгортається жвава дискусія між демократами та республіканцями з приводу достатності американської допомоги Києву у його протистоянні російським імперським зазіханням.
Опозиційні до президента Барака Обами республіканці, які нині контролюють обидві палати конгресу, наполягають на повному виконанні положень американського Акта про підтримку свободи в Україні. Його положення передбачають надання 350 мільйонів доларів допомоги українській армії. Однак досі тривають дискусії з приводу надання летальної зброї Україні.
Здається, Вашингтон звертає увагу на російську пропаганду, яка вустами президента Володимира Путіна назвала українську армію «іноземним легіоном» НАТО, який воює проти інтересів Росії на Донбасі. Ці гіпертрофовані аналогії вже навіть виходять за межі пристойності в інформаційно-психологічній війні. Поки що важко побачити адекватну американську відповідь російській пропаганді. Тому не дивно, що ми не знайдемо «ДНР» — «ЛНР» в офіційному американському списку міжнародних терористичних організацій.
На початку лютого Будапешт відвідала бундесканцлер Ангела Меркель. Вона намагається максимально відновити німецький вплив на малі та середні країни — члени Євросоюзу, особливо ті, де визрівають антиінтеграційні настрої.
З такими проблемами Німеччина вже зіштовхнулася в Греції, де після приходу до влади лівих з партії «Сіріза» Афіни намагаються торгуватися щодо списання більшої частини грецьких боргів. Аналогічні проблеми визрівають в Іспанії, де популістський рух «Подемос» неухильно збільшує свою популярність під гаслами обмеження «диктату Брюсселя» та самостійної економічної політики.
За такого політичного клімату в Євросоюзі візит Ангели Меркель став своєрідною «розвідкою» настроїв угорського керівництва, яке дедалі частіше намагається дистанціюватися від солідарних рішень Європейського Союзу. Два роки тому після проведення конституційної реформи, яка обмежила самостійність угорських суддів, Будапешт був підданий гострій критиці з Брюсселя. У відповідь угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан, попри скандал з анексією Росією Криму, почав активно розвивати відносини з Кремлем. Результатом такого курсу стало підписання угоди про будівництво «Россатомом» нової атомної станції в Угорщині, реалізація проекту «Південний потік», критичне ставлення до торговельно-економічних санкцій Євросоюзу щодо Росії.
Юрій Бірюков народився у жовтні 1974 року в Миколаєві. Навчався у Дніпропетровському медичному інституті. Підприємець.
Активний учасник Євромайдану — надавав медичну допомогу постраждалим мітингувальникам. З початком бойових дій на сході країни почав активно допомагати українському війську. Влітку 2014 року Президент України призначив Юрія Бірюкова своїм радником, а з 5жовтня того ж року він радник і міністра оборони України.
Нагороджений орденами «За заслуги» 3-го ступеня та Богдана Хмельницького 3-го ступеня. Одружений. З дружиною Тетяною виховує двох дітей.
— Що змусило Вас, успішного підприємця, зайнятися волонтерською діяльністю? Бійці розповідають, що не раз і не два бачили Вас під обстрілами, в тому числі і в Донецькому аеропорту, серед кіборгів. Не боїтеся так ризикувати власним життям? У Вас же двоє дітей...
— По-перше, мене ніхто не примушував і не примушує бувати там, де стріляють, — каже пан Юрій. — Я самостійно так вирішив, вважаючи, що армії, яка, при всій повазі до інших державних структур, на сьогодні є чи не єдиною структурою, здатною зупинити Путіна, гріх не допомагати. Тим більше, коли ти маєш для цього певні можливості. Скажіть, коли ви переходите вулицю і на ваших очах упала бабуся, яка не в змозі піднятися, ви особисто що робитимете?
На перший погляд нічого особливого. Принаймні, на той час мало хто думав, що саме ця подія згодом кардинально змінить хід вітчизняної історії... Проте сталося саме так — п’ять років тому українці, по суті, припустилися не просто помилки, а помилки фатальної. З розряду тих, які не проходять безслідно.
Фактично всі подальші події, котрі й досі відбуваються у нашій державі, так чи інакше пов’язані саме з тією загальнонаціональною помилкою. Так, так, саме загальнонаціональною. Адже як би не намагалися деякі одвічні опоненти Януковича списати всі біди виключно на «жителей Донбасса», зрозуміло: силами самих виборців цього шахтарського краю Янукович би не переміг. Відповідальність за його прихід до влади і за той курс, яким рухалася країна впродовж довгих чотирьох років, лежить не лише на земляках екс-президента. Хоча вони, звісно, сприяли цьому найбільше.
Показово, що український парламент, котрому, як і багатьом із нас, не чужий символізм, саме в ці дні ухвалив рішення про позбавлення пана Януковича звання президента України. Цей крок, можливо, для когось видається не таким уже й важливим, але насправді він — знаковий.
За неповний рік, що минув із моменту втечі Януковича з України, багато громадян спромоглися переосмислити дуже багато речей, зокрема й символічних. Приміром тих, де йдеться про необхідність позбуватися радянського минулого, уособленням якого тривалий час був Янукович та вся його команда.
У короткому переході між станціями метро «Хрещатик» і «Майдан Незалежності» створять тривимірне графіті, повідомляє life.pravda.com.ua. Нове графіті стилізують під зводи океанаріуму. Над головами пасажирів плаватимуть намальовані акули та інші риби. Створення зображення триватиме близько місяця. Дати завершення робіт наразі немає — триває пошук спонсора.
Перше 3D-панно у вигляді театральної зали розміщено в Київському метрополітені на станції «Театральна».
ЕКСПО
У столиці, в Центрі української культури та мистецтва, відкрито виставку «Петриківка — душа України», повідомляє i-pro.kiev.ua. Це — масштабна презентація мистецтва петриківського розпису. До Києва свої роботи привезли шість художниць: Галина Назаренко, Олена Ярмолюк, Ірина Кібець, Вікторія Шевченко, Тетяна Гарькава (с. Петриківка) та Наталія Малярчук (м. Львів). Усі вони — професійні художниці, знані далеко за межами України.
В експозиції представлені «мальовки» (роботи на папері); картини на полотні; розписані рушники; тарілки; предмети побуту, що оформлені петриківським розписом; книги про петриківський розпис та інсталяція з петриківських пташок миру.
Кожна з учасниць виставки — талановита й творча особистість. Художниці, крім традиційних картин у стилі петриківського розпису, оформили багато будівель, розташованих у різних куточках України й навіть у Грузії. Знані майстрині проводитимуть майстер-класи для дорослих, під час яких навчатимуть секретам петриківки.ї
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».