Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Твір Іллі Ільфа та Євгена Петрова «Дванадцять стільців», напевне, є одним із найпопулярніших романів ХХ століття. Його безліч разів екранізували, проте досі режисери не наважувалися інсценізувати. Виправити ситуацію вирішив Дмитро Чирипюк, який написав за мотивами відомого твору п’єсу «Великі комбінатори» і поставив її на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Можна було б суворо дотримуватися змісту, але режисер і актори вирішили пофантазувати. І в новій постановці можна побачити багато такого, чого ви не знайдете в Ільфа та Петрова. Приміром, на пані Грицацуєвій одружується не Бендер, а Вороб’янінов. Як пам’ятаємо з роману, Остапу Бендеру одного разу довелося стати художником, а вже в цій п’єсі спробував стати великим артистом Іпполит Матвійович. Що з цього вийшло — можна дізнатися, завітавши на виставу. Досить цікавими є й нічні сцени в музеї, яких у романі не знайти.
Чимало різноманітних розробок нової крилатої техніки було продемонстровано флагманом українського авіабудування — державним підприємством «Антонов» — у його експозиції на ХІІ Міжнародній спеціалізованій виставці «Зброя та безпека», яка протягом чотирьох днів — 22—25 вересня 2015-го проходила в Києві.
А двома тижнями раніше, 7 вересня, на території підприємства відбулася презентація створюваного там нового багатоцільового транспортного літака Ан-132 — з нагоди початку складання його першого дослідного зразка.
Подвійна презентація
Представлення «сто тридцять другого» викликало у представників засобів масової інформації зацікавленість не лише самим ознайомленням з майбутнім літаком на старті його поступового втілення з конструкторських креслень у металі, а й не менше тим, що згаданий захід за часом і місцем його проведення поєднався з першим публічним спілкуванням із журналістами нового очільника ДП «Антонов» Михайла Гвоздьова, якого близько трьох місяців тому призначили виконувачем обов’язки президента цього державного підприємства.
Проведення реформ у різних сферах суспільного життя стало чи не першорядним завданням, виконати яке зобов’язалися політичні сили, що прийшли до влади внаслідок Революції гідності.
Зрештою, західні партнери України, які погодилися підтримувати офіційний Київ не тільки політично, а й фінансово — особливо після анексії Криму та російської агресії на Донбасі, так само вимагали від нової української влади проведення цілої низки перетворень як умови продовження допомоги з їхнього боку.
Очевидно, що за півтора року, що минули з часу завершення подій на Майдані, прості українці навряд чи могли сподіватися на фундаментальні зміни у своєму житті внаслідок проведених реформ. Разом із тим цей часовий відтинок уже достатньо великий, аби зрозуміти, який вплив мали реформаторські зусилля українського керівництва на думки і погляди громадян.
Тож експерти Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центру Разумкова за фінансової підтримки програми Європейського Союзу вирішили дослідити, чи відчувають українці вплив декларованих владою реформ, чи вірять у їх успішність, кого звинувачують у невдачах реформ, а кого вважають їх рушіями, як перебіг реформ впливає на їхню поведінку.
Рік тому Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Європейська інтеграція крок за кроком наближає нашу країну до членства в ЄС. Польща вже пройшла цей шлях.
Про досвід євроінтеграції Польщі та українські реалії в Євросоюзі розповів кореспонденту «ДУ» польський аналітик Гжегож Громадські.
— Пане Гжегоже, розкажіть, будь ласка, що відбувалося в Польщі до вступу в ЄС?
— Ми вступили до Євросоюзу у 2004 році. Головна різниця між Польщею і Україною в тому, що в Польщі на початку 90-х 80% суспільства було за вступ до ЄС і НАТО. За вступ до НАТО була більш висока підтримка, ніж до ЄС. Тоді було популярне гасло: ми повертаємося в Європу! Поляки втратили цей зв’язок під час «комунізму», але в нас з’явилася можливість знову стати членом європейської родини.
В Україні є частина людей, яка також так думає, але є й інші думки, зокрема: Європа — це щось інше, не наш світ. Але ми одержали членство в ЄС через багато років, після зміни влади в Польщі опісля закінчення комуністичного періоду.
13 вересня міністр внутрішніх справ ФРН Томас де Мезьєр повідомив про відновлення контролю на кордоні з Австрією, щоб зупинити неконтрольований наплив іммігрантів, які хочуть отримати притулок у Німеччині. Міністр назвав це рішення сигналом для Європи, що криза може бути вирішена тільки завдяки солідарним зусиллям.
Німеччина, на думку міністра, не може бути відповідальною за більшість біженців, які прибувають до ЄС, а процедура Дублін-3 продовжує діяти, і біженці не можуть довільно обирати країну перебування: вони вимушені просити міжнародного захисту у першої держави ЄС, куди прибувають.
«Метою Путіна є перетворення країн — сусідів Росії на груди сміття, тобто у держави, які не відбулися, непривабливі для західних інвестицій — як економічних, так і політичних», — вважає відомий американський політолог Адам Гарфінкль, спічрайтер американських державних секретарів Коліна Пауелла і Кондолізи Райс.
Не бракує сміливих інтерпретацій подій в Україні. Автор однієї з найцікавіших — історик, професор Тімоті Снайдер вважає, що нині криза в Україні пов’язана з матеріальною підтримкою Путіним радикальних лівих і правих європейських партій — хоча б Національного фронту у Франції. Очевидно, що це становить реалізацію певного довготривалого плану Москви з використання подібних угруповань для нищення європейських демократій зсередини і дестабілізації європейської єдності.
27 вересня 2015 року відбулися позачергові вибори парламенту Каталонії. Проведення цих виборів обумовлювалося політичною кризою, яка півроку тому оволоділа Каталонією після відхилення на референдумі питання про відокремлення від Іспанії. Відтак у відставку пішов уряд автономії та були призначенні позачергові вибори.
Порядок денний каталонської політики залишився відтоді незмінним. Шість політичних партій, які дотримуються різних ідеологічних орієнтирів, що пройшли до нового складу парламенту Каталонії, є прихильниками здобуття незалежності. Вони вважають, що цього разу для відокремлення від Іспанії достатньо буде лише декларації парламенту.
29 вересня 2015 року у Нью-Йорку відбулася нарада держав, які входять до коаліції, що протистоїть бойовикам терористичної «Ісламської держави Іраку і Леванту». На початку вересня Росія передислокувала на свою базу у Тартусі (провінція Латакія) додаткові військові сили.
Існують різні експертні думки з приводу мети цієї операції. Одні експерти вважають, що Росія намагається будь-що зберегти свої позиції в Сирії, а це означає збереження геополітичного впливу на Близькому Сході й у регіоні Середземного моря. Крім того, з суто військової точки зору, звичайно, Росії краще воювати з прихильниками «Ісламської держави Іраку і Леванту» у Сирії й Іраку, ніж на Північному Кавказі або у Центральній Азії.
Поточний тиждень умістив у себе виступи більшості глав делегацій на ювілейній, 70-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Заклики до негайних реформ структур ООН та зміни пріоритетів її діяльності лунали ще двадцять років тому, у вересні 1995 року, на святкуванні півстолітнього ювілею цієї організації. Тоді були накреслені ключові напрями активізації роботи ООН відповідно до її статутних зобов’язань.
Зокрема, серед пріоритетів було накреслено посилення ролі ООН як координатора міжнародних зусиль, спрямованих на поліпшення соціального становища найбідніших прошарків населення у найменш розвинених країнах світу, реалізації проекту сталого та екологічно відповідального економічного розвитку, реалізація ідеї реформування Ради Безпеки ООН.
БІЙЦІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ СПРОМОЖНІ НЕ ЛИШЕ ОХОРОНЯТИ ВІЙСЬКОВІ ТА ІНШІ ОБ’ЄКТИ В ТИЛУ, А Й ЗНИЩУВАТИ ВОРОЖІ ДИВЕРСІЙНО-РОЗВІДУВАЛЬНІ ГРУПИ
Другий рік поспіль триває неоголошена проти України війна, яка відібрала тисячі людських життів. Російсько-терористичній орді протистоять Збройні Сили, Національна гвардія та інші військові формування нашої держави, про що відомо кожному пересічному українцю.
Разом із ними Українську державу захищають і підрозділи територіальної оборони, які часто залишаються «за кадром». Про завдання, покладені на них, участь в антитерористичній операції розповідає начальник управління територіальної оборони Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС України полковник Ігор Косяк.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».