Кілька десятиліть вони як науковці і друзі йшли плічопліч по життю.
— Дуже гірко втрачати вірних друзів, а особливо таких унікальних, яким був Геннадій Книшов, — каже у розмові кореспонденту «ДУ» Віталій Цимбалюк. — Але вони, ніби яскраві зірки, залишають незабутній слід у душі кожного з нас. Я щасливий, що Геннадій Книшов тривалий час був у моєму житті і другом, і соратником, і критиком.
Яким я його запам’ятав? Він був особистістю неординарною — високий, міцної статури, справжній чоловік із вольовим характером та неймовірним правдолюбством. Коли я, власне, прийшов до Академії медичних наук, то Геннадій Васильович був уже відомим ученимкардіохірургом як в Україні, так і за кордоном. Він був реально достойним учнем та послідовником великого Миколи Амосова.
Геннадій Васильович постійно брав участь у багатьох всесвітніх конференціях, конгресах кардіологів та кардіохірургів. За кордоном були опубліковані його роботи більш ніж у ста професійних виданнях. Його колеги лікарікардіохірурги з цікавістю слухали всі доповіді, які він робив у Канаді, США, Голландії, Італії, Швейцарії, Австралії, Франції та багатьох інших країнах світу.
Безумовно, одне з головних досягнень Інституту кардіохірургії — це найнижча смертність серед подібних клінік світу. Медики Національного інституту серцевосудинної хірургії імені М. Амосова часто проводять надзвичайно складні операції.
Майже всі операції з коронарного шунтування в інституті проводяться на серці, що працює (і це без підключення апарата штучного кровообігу), що значно знижує ризик ускладнень.
Творчі досягнення Геннадія Васильовича у медицині вивели НІССХ на світовий рівень. Авторитет інституту став таким високим, що до України на операції приїздять пацієнти звідусіль.
Як про вченого, віртуозного кардіохірурга, про Геннадія Книшова можна довго розповідати, адже все його життя присвячене медицині. Це творчі пошуки, поїздки, зустрічі з провідними кардіохірургами світу лише для того, щоб розгадати таємниці серця і продовжити тривалість повноцінного життя людям.
Потужна харизматична особистість Книшова не могла не захоплювати його друзів, а недругів примушувала поважати. З часом ми заприязнювали, разом їздили на полювання. Про цю його пристрасть до полювання знали багато друзів, які наввипередки запрошували Книшова в різні місця України. У його компанії завжди було комфортно, бо мав доброзичливу вдачу, був дотепною людиною, любив гумор. Сильна натура, життєлюб з його непідробною щирістю одразу викликала симпатію і захоплення.
Коли я почав працювати в керівництві Академії медичних наук, помітив одну з його особливих рис. Ми, зазвичай двічі на рік, проводимо зібрання: на одному затверджуємо наукові теми, на іншому — звітуємо. Тобто кожен із директорів інститутів звітує про наукову роботу свого колективу.
Відверто вам скажу, що чимало колег Геннадія Васильовича побоювалися його присутності на таких зборах. Адже, на відміну від інших, він дуже уважно слухав усі доповіді і, відповідно, ставив частенько незручні запитання на кшталт: «І що нового ви пропонуєте? Адже все це вже давно відоме!» Тож деяким керівникам доводилося переробляти теми. Для нього дрібниць у медицині і науці не було.
У моєму житті, як, певно, і кожної людини, були теж критичні ситуації, коли він першим подав свою широку і міцну руку. Його не потрібно було просити про допомогу, він це відчував сам, і одним словом, як і скальпелем, міг змінити долю людини на краще.
У Геннадія Васильовича була ще одна дивовижна риса — він з великою повагою ставився до своїх учителів. Це, насамперед, стосується найяскравішої постаті на небосхилі вітчизняної кардіохірургії — Миколи Амосова.
На честь його сторічного ювілею в НІССХ він організував справжній міжнародний форум. Були запрошені відомі вчені з різних країн світу, представники духовенства, громадськості. Був продемонстрований фільм про Миколу Амосова як визначного кардіохірурга, громадського діяча, блискучого оратора, який ніколи і ні перед ким не схилявся.
Геннадій Васильович завжди був ніби в тіні величі Миколи Амосова, але сам він, його життєдіяльність були продовженням школи Амосова. Наука йде вперед і шукає все нові й нові підходи вирішення проблем серця. На цьому шляху він був і залишиться одним із перших. Бо й сам вже став історією.
У нього було так багато планів... Він мріяв побудувати новий корпус НІССХ, впровадити найновіші кардіохірургічні технології. Cподіваюсь, що його мрії здійснять його учні, які нині очолюють Інститут серцевосудинної хірургії Національної академії медичних наук України.
Ва­лен­ти­на СКО­РО­ПАД­СЬКА,
за­слу­же­ний жур­на­ліст Ук­раї­ни