На підтвердження цього: за офіційною інформацією, у 2013 році частка Російської Федерації у загальному експорті м’яса з України становила 34%, а яловичини ще більше — 72%. У поточному році частка експорту м’яса до Росії зменшилася на третину. Тому втрата цього ринку є досить чутливою для вітчизняних товаровиробників. Тож терміново треба шукати йому заміну.
Важливо, що у 2014 році (дані за 8 місяців) з України було збільшено експорт м’яса та м’ясопродуктів на 17% до рівня попереднього року. При цьому основними країнами-імпортерами стали В’єтнам, Грузія, Ірак, Узбекистан, Казахстан, Молдова, Нідерланди. Частка країн ЄС є ще незначною. Проте у зв’язку з необхідністю розширення експорту і на впровадження Угоди про асоціацію головний акцент уже сьогодні повинен робитися особливо на ринок Євросоюзу, а імплементаційні заходи для українських сільгоспвиробників насамперед матимуть суто економічне значення.
— Які заходи в рамках імплементації намічено виконати?
— Першим кроком є гармонізація національного законодавства з європейським. Головним чином це стосується безпечності та якості харчових продуктів, максимального забезпечення інтересів споживачів, створення прозорих умов ведення господарської діяльності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції.
На сьогодні уже зроблено деякі кроки у цьому напрямку. Зокрема, ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів» № 1602 від 22 липня 2014 року, яким передбачено нову редакцію Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів». Новий закон набере чинності 20 вересня 2015 року.
Крім того, внесено зміни ще до 12 законодавчих актів. До їх числа потрапили закони «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», «Про захист прав споживачів» та деякі інші.
— Закон «Про безпечність та якість харчових продуктів» є дуже важливим, бо він передбачає впровадження в Україні європейської моделі системи гарантування безпеки і якості продуктів харчування, що базується на процедурах НАССР.
— Цим законом також передбачено створення єдиного контролюючого органу у сфері безпеки харчових продуктів, скасування дозвільних документів і процедур, які відсутні в ЄС, впровадження європейських принципів регулювання ГМО.
Візьмемо сою. Українські сільгоспвиробники вирощують її, застосовуючи при цьому генетично модифіковані сорти, але жоден із них досі не зареєстрований Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідно до Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів сортів сільськогосподарських рослин у відкритій системі (постанова КМ України № 808). З цієї причини ми можемо експортувати сою суто для непродовольчих потреб.
— Нещодавно Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо ідентифікації та реєстрації тварин». На Вашу думку, він прискорить імплементаційний процес чи додасть головного болю тваринникам?
— І те, і інше, бо згаданий документ змусить нас працювати за європейськими правилами. І щоб підтягтися до них, треба добре постаратися, а подекуди й витратитися.
Принцип простий: якщо ми хочемо вийти на європейський ринок зі своєю тваринницькою продукцією, то повинні надати повну гарантію її безпечності та якості. Відтак необхідно забезпечити простеження проходження цієї продукції по всьому маркетинговому ланцюгу. А це можна зробити лише за умови, якщо худоба буде ідентифікована та зареєстрована, коли про неї буде зібрано всю належну інформацію і відкрито доступ до неї.
Цим законом також передбачено, що для забезпечення ідентифікації і реєстрації тварин, які утримуються і розводяться у господарствах населення, надається державна підтримка, тобто ці роботи здійснюються для фізичних осіб безкоштовно.
— Раніше ніхто не сумнівався в якості та безпечності нашої м’ясо-молочної продукції. Може, ми не туди її спрямовували?
— Донедавна молочну продукцію ми переважно експортували до Росії. Російські та українські стандарти були досить наближеними один до одного. Вимоги до якості молока були нижчими за європейські. Тому сільгоспвиробники і особливо переробники не надто переймалися цим. Вони також не поспішали запроваджувати систему контролю за безпечністю продукції НАССР.
Нині європейський ринок вимагатиме від них здійснити всі заходи, які забезпечать якість та безпечність продукції.
— Що найбільше стримує експорт молочної продукції?
— Низька якість вітчизняної сировини для виробництва продукції, зокрема молока. Воно переважно виробляється господарствами населення. А там дотепер здебільшого працюють дідівські технології, наприклад ручне доїння. Недотримуються технології щодо швидкого охолодження молока, що негативно позначається на його якості.
Загалом щорічно вітчизняні підприємства переробляють майже 5 млн тонн молока, близько половини якого надходить від особистих селянських господарств. Звідси й гострота проблеми. Проте вихід із ситуації, що склалася, є. Нині Міністерство аграрної політики та продовольства України спільно з представниками громадських організацій, проектів технічної допомоги, провідних експертів розглядає можливість створення на базі особистих селянських господарств сімейних фермерських господарств. Ця ідея не тільки підтримується «АгроІнвестом», ми активно працюємо над її втіленням.
Створення сімейних ферм дасть нам змогу відійти від застосування примітивних технологій, в тому числі й у сфері виробництва молока. Кожна з них, як показує практика, доглядатиме приблизно 8–10 корів. А це та кількість, котра, як мінімум, потребуватиме доїльних установок.
Так, технічне та технологічне оновлення вимагає значних інвестицій. Господарям новостворених невеликих ферм власних коштів для цього не вистачить, та й комерційні банки на них не надто зважатимуть. Тому про їх підтримку в першу чергу зобов’язана подбати держава.
— А як у цьому контексті виглядають рослинництво, плодоовочівництво, птахівництво?
— З рослинницьким сектором у нас немає аж надто великих проблем. Наше зерно успішно продається на зовнішніх ринках. Надходить воно і до Європи, особливо зерно кукурудзи.
До слова, за обсягами експорту зерна Україна вже вийшла на друге місце у світі. Ми перебуваємо у лідерах і за обсягами продажу олії. Незважаючи на військові дії на Донбасі, її виробництво збільшується.
Овочівництвом переважно займаються господарства населення, а вони здебільшого реалізують свою продукцію на внутрішньому ринку. Причому продають її на базарах, на стихійних ринках, бо на організовані ринки їм дорога, на жаль, закрита. Причина банальна — особисті селянські господарства не мають статусу сільгоспвиробника.
До того ж у плодоовочівництві спостерігається гостра конкуренція. Її спричиняють польські та деякі інші закордонні виробники. Хоча мушу сказати, що останнім часом в Україні почали з’являтися компанії, які успішно входять у цей бізнес, займають ніші не лише на внутрішніх, а й на зовнішніх ринках. Вони застосовують сучасні технології, передові системи управління якістю продукції, займаються створенням потужностей для зберігання та переробки овочів тощо.
З минулого року європейський ринок почало освоювати українське птахівництво, причому досить успішно. Наша безмитна річна квота за умовами угоди дорівнює 36 тис. тонн. Думаю, що невдовзі наші птахівники подадуть заявку на її збільшення до 80–100 тис. тонн на рік у рамках автономних торговельних преференцій, які з боку Європейського Союзу продовжені Україні до кінця 2015 року.
— Нещодавно до України приїжджали фахівці спеціальної комісії Офісу з питань продовольства і ветеринарії гендиректорату Європейської комісії САНКО. Чим конкретно вони займалися?
— Вони перевіряли готовність до експорту в ЄС молочної продукції українських підприємств. У молочному сегменті ситуація непогана. Деякі підприємства вже взяли участь у цій перевірці і, за прогнозом Міністерства аграрної політики та продовольства України, можуть очікувати позитивного висновку. Остаточне рішення буде готове десь через півроку.
Також планується перевірка підприємств із виробництва свинини. За різними джерелами, щодо неї було заявлено багато підприємств, проте на сьогодні відібрано лише три. Їх будуть перевіряти найближчими місяцями.
— Процедура аудиту дуже складна. Що вона передбачає?
— Досліджується не лише, скажімо, переробка молочної продукції. До уваги також береться наявність на підприємствах системи гарантування безпеки і якості продуктів харчування, що базується на процедурах HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points — аналіз небезпечних чинників і критичні контрольні точки), інспектуються всі лабораторії, перевіряються корми, відстежується, чи всі корови ідентифіковані. Не залишаються поза увагою й питання, пов’язані з якістю сировини і навіть з її транспортуванням. Тобто перевіряється весь ланцюг — від поля до столу.
— Такі перевірки будуть регулярними?
— Вони будуть проводитися щоразу, коли з’являтимуться нові охочі отримати перепустку на європейський ринок. Нинішній аудит проходять перші українські підприємства. Вони зробили заявку на його проведення, і тепер із ними працює спеціальна комісія Офісу з питань продовольства і ветеринарії (Food and Veterinary Office; FVO).
— Що, крім перепустки на європейський ринок, отримають підприємства, які пройдуть таку ретельну перевірку?
— Ці підприємства одержать відповідний сертифікат. І коли підприємство його матиме, то зможе експортувати свою продукцію будь-куди. Наприклад, до країн Африки, Далекого Сходу, до Китаю. Повсюди європейські підходи щодо забезпечення якості та безпечності продукції визнаються і високо цінуються.
Про вітчизняні підприємства, які відповідають європейським стандартам, дізнаються всі охочі. Вони будуть публічними. Про них багато писатимуть і говоритимуть. Називатимуть марки продукції, які відповідають цим стандартам. Тому споживачі і на внутрішньому ринку більше зважатимуть на їх продукцію. Отож на неї зростатиме попит, а відповідно, й ціна.
Розпочаті імплементаційні процеси позитивно позначаться також на модернізації сільгоспвиробництва. Все це дасть змогу підвищити ефективність праці, її продуктивність. Тобто конкурентоспроможність вітчизняної аграрної галузі суттєво зростатиме як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.
— З якими проблемами ми найчастіше стикаємося і як вони вирішуватимуться?
— Зупинюся тільки на двох. Одна стосується особистих селянських господарств. Вони і надалі активно займатимуться виробництвом молока. Проте те, що вироблене особистими селянськими господарствами, до Європи не доїде. Воно буде переважно продаватися на внутрішньому ринку.
Хоча, думаю, у подальшому і наш споживач захоче купувати якісніше молоко, і це підштовхуватиме власників особистих селянських господарств до укрупнення — створення ферм сімейного типу та об’єднання — створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Це дозволить впровадити нові технології та підвищити якість молока, котре виробляється у цих господарствах.
Якщо говорити про виробництво яловичини, то в усі роки ми переважно вирощували корови двох порід — м’ясо-молочної та молочно-м’ясної. А треба активно займатися вирощуванням спеціалізованої м’ясної худоби. Вона буде відповідати стандартам яловичини, які діють в Європі.
На сьогодні вихід м’яса яловичини у нас здебільшого становить приблизно 48–52%, а якщо доглядати спеціалізовану м’ясну худобу, то він перевищить 60%.
Іншими словами, сільськогосподарським підприємствам треба серйозно займатися племінною справою. Однак вітчизняна селекція худоби не досить розвинена, бо роками в її розвиток не вкладали фінансових ресурсів. Тому треба купувати нетелів або бичків м’ясних порід на європейському ринку. Але зробити це буде досить складно, тому що на цю племінну худобу надходять заявки не тільки від нашої країни.
— На який термін розраховано імплементаційні заходи?
— Вони розраховані на 2014–2017 роки. Як бачимо, часу обмаль, а належить зробити ще дуже багато. Тож варто поспішати, враховуючи нинішні та майбутні виклики.
Ми­хай­ло ВЕР­НИ­ГО­РА,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань