У свою чергу, попередня згода Китаю на переговори про поставку газу із Західного Сибіру у північно-західні регіони Китаю, тобто так званим західним шляхом (проект має для Росії здебільшого політичне значення), очевидно, компенсована значними економічними поступками Москви Пекіну (низька ціна поставок російського газу у Китай).
Підписані в Москві фінансові й інвестиційні договори мають більше політично-пропагандистське значення. З одного боку, вони були вимушені погіршенням фінансової ситуації російських фірм через обмеження доступу до західного ринку капіталу, а з іншого — є відповіддю на санкції Заходу і європейським стратегічним постачальникам.
Договори також підтверджують посилення позиції Китаю — нині найбільшого торговельного партнера з обігом майже 90 мільярдів доларів — на російському ринку. Китай, зацікавлений доступом до російської сировини і родовищ, особливо енергетичних, інвестиціями у російські інфраструктурні проекти, а також продажем приладів, машин і технологій, використовуючи слабкість російських банків і концернів, які мають ускладнений доступ до західного ринку капіталів, підтвердив готовність надати їм фінансову підтримку.
Китайські кредитні лінії на загальну квоту 4 мільярди доларів надані, згідно з підписаними договорами з Експортно-імпортним банком Китаю, російським державним банкам — «Внешекономбанку», «Внешторгбанку» і кредит у розмірі 300 мільйонів доларів США для «Россельхозбанка» — будуть призначені на фінансування інвестиційних проектів з участю китайських партнерів у нафтогазовому і сільськогосподарському секторах, а також на закупівлю китайських товарів, послуг та технологій.
Крім того, підписано договір між центральними банками на суму 24,5 мільярда доларів, який дозволить фінансування торговельних трансакцій в юанях і рублях, але і в цьому випадку умовою є вибір китайського постачальника.
На доступ до фінансування можуть розраховувати насамперед російські державні концерни, натомість решта фірм і надалі буде мати проблеми зі здобуттям фінансових коштів у китайських банках, які побоюються санкцій Заходу, оскільки з ним їх розв’язують набагато більші фінансові інтереси.
Під час візиту підписано два газових договори: 1. Міжурядовий договір про поставки газу з Росії до Китаю східним шляхом (трубопроводом «Сила Сибіру» на трасі Якутія — Хабаровськ — Владивосток із відгалуженням на Китай в околицях Благовещенська) — його укладення було необхідною умовою реалізації газового контракту, підписаного «Газпромом» і CNPC у травні ц. р.; 2. Технічний додаток до газового контракту.
Підписані газові договори показують, що сторони не домовились із важливих питань, пов’язаних із реалізацією підписаного у Шанхаї контракту на поставки російського газу у Китай. Жоден із підписаних у Москві договорів не вирішує питання оголошеного раніше китайського кредиту для Росії в розмірі 25 мільярдів доларів (на будівництво газопроводу «Сила Сибіру»).
Це означає, що засади фінансування проекту остаточно не встановлені, а їхній рамковий характер настільки некорисний для Росії, що Москва не наважується їх оприлюднювати. Всупереч повідомленню «Газпрому» про зміст технічного додатка до контракту у ньому не встановлено остаточних умов будівництва транскордонної частини «Сили Сибіру». Про це свідчить заява генерального директора концерну «Газпром» «Трансгаз Томськ», що Росія і Китай нині не домовилися, хто і на яких засадах буде будувати відрізок магістралі через прикордонну ріку Амур.
У свою чергу, початок переговорів про поставку російського газу у Китай західним шляхом (обсягом 30 мільярдів кубометрів щорічно по новій магістралі із Західного Сибіру у північно-західні регіони Китаю — трубопровід «Алтай») показує рішучість Росії у реалізації інфраструктурного проекту з виключно політичною мотивацією. У зв’язку з відсутністю реальної потреби китайської сторони (північно-західні регіони Китаю забезпечуються газом із Центральної Азії) новий трубопровід має служити Росії як інструмент тиску на європейських партнерів (шантажування зміною напрямку поставок російського газу з європейського на китайський; потенційною сировинною базою мають бути західносибірські родовища, звідки газ нині поставляється в Європу).
Кремль, форсуючи розвиток економічних відносин із Китаєм, прагне у першу чергу досягнути політичної мети — обмежити залежність Росії від економічних зв’язків із Заходом. В ім’я досягнення цієї мети він готовий заплатити високу економічну ціну, вступаючи у співпрацю з Китаєм, умови якої все більше диктуються Пекіном.
Однак влада Росії, здається, готова заплатити цю ціну і де-факто приймає позицію «молодшого партнера» Китаю, керуючись переконанням, що Пекін, на відміну від Заходу, не буде використовувати економічні зв’язки для проведення щодо Росії політики зміни режиму.
Петро ПЕТРІВ