На недавньому саміті Шанхайської організації співробітництва Індію запросили разом із Пакистаном вступити до цієї організації. Але індуїстська партія «Бхаратія джаната», лідером якої є Нарендра Моді, не збирається однозначно визначатися зі стратегічним вибором геополітичної орієнтації. Делі не має бажання ставити себе у стан взаємозалежності від Росії і Китаю, натомість прагне вибудовувати з Москвою і Пекіном однаково віддалені відносини.
Символом цього є послідовний курс Індії, спрямований на розширення кола постачальників зброї, адже донедавна на привабливому індійському ринку озброєнь домінувала Росія. Зараз серед постачальників, окрім неї, опинилися країни Євросоюзу і США. У відповідь Росія навіть пригрозила Індії компенсувати втрати прибутку російським військово-промисловим комплексом за рахунок налагодження співробітництва з основним регіональним ворогом Індії — Пакистаном.
Проте Індія не поспішає надто швидко перетворювати свою монопольну військово-технічну залежність від Росії на таку само залежність від Євросоюзу і США. Тим паче що інцидент із постачанням до Росії вертольотоносців «Містраль» засвідчив, що Франція теж залежить від політичних факторів у торгівлі зброєю.
Ось чому стратегічним курсом Індії у військово-технічній сфері є здобуття у найближчі роки технологічної незалежності від іноземних постачальників. Заради цього умови тендерів на постачання сучасних видів зброї до Індії передбачають створення на індійській території власних потужностей для її обслуговування та в перспективі виробництва. Це також засвідчує факт наявності амбіцій Індії стати справжнім полюсом сили у Південній Азії та Індійському океані загалом. За межі цих макрорегіонів глобальні амбіції Індії навіть у більш-менш віддаленій перспективі не формулюються.
Тому й індійсько-американське зближення слід розглядати як складову цього суверенного курсу індійської дипломатії. Оскільки до США на сесію Генеральної Асамблеї ООН прем’єр-міністр Нарендра Моді прибув після своїх перших візитів до ключових партнерів Індії в Азії: Японії, Китаю, Непалу, Бутану, Бангладеш. Саме стабільність і мир у відносинах із найближчими сусідами залишаються ключовими пріоритетами для індійської дипломатії.
Індія насторожено поставилася до останньої європейської моди на референдуми щодо незалежності, які, щоправда, з негативним результатом вже відбулися у Шотландії, а у листопаді мають пройти у Каталонії. Індійське керівництво послідовно заперечує можливість проведення аналогічного референдуму з питання самовизначення спірного з Пакистаном штату Джамму і Кашмір.
Символічно, що Пакистан також не палає великим бажанням проводити такий референдум, бо у Кашмірі з кожним роком потужнішими стають радикальні політичні сили ісламістського спрямування, котрі виступають за незалежність розділеного між Індією і Пакистаном штату як від Делі, так і від Ісламабада.
Цікаво також, що у Вашингтоні Нарендра Моді відчув на собі різні сигнали. З одного боку, президент США Барак Обама невтомно наголошував, що Сполучені Штати безумовно вважають Індію належною до клубу демократичних держав. Але, з іншого боку, перебуваючи у США, Нарендра Моді отримав виклик до американського суду за звинуваченнями в організації різанини індуїстами мусульман у індійському штаті Гуджарат восени 2002 року.
Дійсно, на зорі своєї політичної кар’єри Нарендра Моді представляв у партії «Бхаратія джаната» найбільш екстремістське крило, яке займало вкрай конфронтаційну позицію щодо індійських мусульман. Але з роками позиція Нарендри Моді стала більш раціональною, а недоторканність на сесії Генеральної Асамблеї ООН як глави суверенної держави гарантувала йому спокійне проведення переговорів та повернення до Делі. Адже саме від того, як він зможе виконати передвиборчу програму «Бхаратія джаната» щодо індійського середнього класу, й залежатиме подальша доля як прем’єр-міністра, так і всієї Індії.