З 1979 року і донині «преторіанці» Хомейні пройшли довгий шлях — із квазіармії перетворилися на гігантський військово-бізнесовий конгломерат із розлогими впливами. Стражі значно розвинулись як військо: нині вони мають не тільки власну піхоту, військово-морські сили і авіацію, але й опікуються розвитком програм створення балістичних ракет.
«Корпус стражів» висунув багато послів, міністрів, мерів міст. Особливо любила такі призначення адміністрація президента Ахмадінежада, який завдячував Корпусу свій прихід до влади після, очевидно, сфальшованих виборів. Представники Корпусу присутні практично у кожному секторі іранської економіки, контролюють будівництво доріг, мостів і автострад, видобуток газу і нафти, володіють більшістю акцій у державному телекомунікаційному концерні.
За допомогою спеціальної бригади аль-Кудс Стражі ведуть дії у багатьох державах регіону, а її командир генерал Касім Сулеймані деякими експертами вважається людиною, яка має вплив на всьому Близькому Сході. У своєму нинішньому форматі організація є унікальним явищем у світовому масштабі.
Нинішні санкції, встановлені США проти Ірану, в реальності сприяли інтересам Корпусу, вдаривши передовсім по приватних підприємцях. Тепер Трамп збирається карати санкціями кожну фірму, яка буде співпрацювати зі Стражами або їхніми представниками.
Цей задум, однак, сумнівний із практичної точки зору: ведення бізнесу в Ірані чи навіть у регіоні без контактів на певному етапі з фірмою, яку контролюють Стражі, неможливе. На цей час США визнали кільканадцять іранських підприємців, переважно з енергетичного чи будівельного бізнесу, безпосередньо пов’язаних із Корпусом.
Однак за найбільш обережними підрахунками, існує понад 100 таких фірм — а мова лише про комерційні суб’єкти, без урахування квазіурядових благодійних організацій, через які щорічно проходять ресурси обсягом понад 20% іранського ВВП.
Сам Трамп, зрештою, повинен краще знати, як складно уникнути таких зв’язків. Організація Трампа (Tramp Organization), справжня імперія на ринку нерухомості, пов’язана з президентом і його родиною, робила бізнес з однією азербайджанською фірмою, яка брала участь у відмиванні грошей Корпусу.
Спроба здійснення, таким чином, економічного тиску на Стражів позбавлена якогось сенсу. Сама організація протягом 40 років існування навчилась уміло обходити міжнародні санкції — їх накладала раніше адміністрація президента Барака Обами.
Вони також уміло діють на «чорному ринку», перекидаючи через кордон, який самі контролюють, зброю і наркотики вартістю сотні мільйонів доларів. Стеження за фінансовими активами незчисленних фірм, які пов’язані якимось чином зі Стражами, вимагає величезних коштів, ресурсів і сил, але не гарантує успіху.
Трамп також поставив у складну ситуацію американських солдатів у регіоні: президент Ірану Хасан Роухані у відповідь негайно визнав терористичною організацією CENTCOM — Центральне командування військ Сполучених Штатів Америки. А якщо члени персоналу американської армії нині вже офіційно визнані терористами, то можуть стати мішенню для нападів — наприклад іранської міліції в Іраку. Це, у свою чергу, призведе до військової ескалації між США й Іраном.
Але малоймовірно, щоб Стражі наважилися на безпосередню військову конфронтацію. Солдати Корпусу озброєні і оснащені краще, ніж регулярна армія, але вони не будуть вступати у безпосередній конфлікт із США. Ембарго на поставку зброї в Іран, установлені Заходом після революції, створило ситуацію, коли більшість озброєння іранських збройних сил пам’ятає ще часи шаха.
Іранський військово-промисловий комплекс розвинений дуже слабо, тому іранці мусять постійно реанімувати американське озброєння до 1979 року та доповнювати його зброєю, яке вдалося купити в Китаю, Росії і Північної Кореї; іранці часто додають власні модифікації та виробляють нелегальні копії озброєння.
У результаті значна частина іранського озброєння становить дивну мішанину сумнівної бойової цінності. Треба пам’ятати, що дороги Стражів і американської армії перетинаються в Сирії, де ті й інші воюють з «Ісламською Державою».
Можливості хоч якоїсь співпраці між ними (відомо, що американські солдати, розміщені у Перській затоці, користувалися розвідувальною інформацією Стражів) тепер зазнали значного ускладнення.
Цього разу Трамп не помиляється. Стражі від імені всього режиму не тільки підтримують проіранські військові організації, але й є одним із найважливіших елементів іранської стратегії безпеки. Але якби керуватися лише цим критерієм, у списку FTO (закордонних терористичних організацій) повинні негайно опинитися також військові розвідки Пакистану чи багатьох монархій Перської затоки.
Однак тактика «максимального тиску» доводить, що у закордонній політиці президент мало керується реаліями. Визнання опори післяреволюційного іранського істеблішменту терористичною організацією закрило двері до будь-якого порозуміння між США й Іраном.
Президент Роухані попереджає, що Іран може повернутися до програми збагачення урану. Тегеран не зробить кроку назад, а якщо конфлікт між двома урядами не вдасться розв’язати дипломатичним шляхом, то завершити його може одна з двох подій: війна або падіння одного з урядів. Трамп не приховує, що прагне повалення режиму у Тегерані.
Спостерігаючи за ірансько-американськими відносинами після 1979 року, складно повірити, що Вашингтон колись вважався у Тегерані сердечним приятелем. Сполучені Штати Америки в іранській риториці виросли до рангу Шейтан-е Кабір — «Великого Шайтана».
І навпаки — в американській суспільній пам’яті залишається живою пам’ять про драму працівників американського посольства, які у 1979 році були схоплені як заручники і ув’язнені протягом 444 днів. З того часу американські дипломати не працювали в Тегерані.
Режим аятол брали на приціл наступні американські політики — у 2003 році Джордж Буш помістив Іран у знаменитій «осі зла», а державний секретар Хілларі Клінтон попереджала, що хоча президент Обама у питанні ядерного порозуміння дає шанс дипломатії, «всі опції залишаються в грі».

Петро ПЕТРІВ