Також Росія офіційно підтримує дії ООН з метою досягти порозуміння між усіма політичними силами у Лівії. Попри те що активність Росії в цій країні — особливо військова — залишається дуже обмеженою, Москва вже нині вважається на Заході важливим чинником впливу на ситуацію.
Росія, продовжуючи політику СРСР, підтримувала дружні відносини з лівійським режимом Муаммара Каддафі, надаючи йому економічну та військову підтримку. Через це заборгованість Лівії Москві становить приблизно 4,5 мільярда доларів.
Повалення Каддафі у 2011 році в результаті революції стало для Володимира Путіна аргументом щодо нібито існування західної змови з метою здійснення геополітичних змін в інтересах Вашингтона і на шкоду Москві.
У зв’язку з цим Росія зберігала дистанцію щодо Лівії, яка незабаром потонула у громадянській війні. Російська державна пропаганда використала хаос у країні як аргумент у компрометації ідеї зміни недемократичних режимів.
Однак із 2015 року у міру успіхів російської військової інтервенції у Сирії Москва знову почала займатися лівійськими справами, вважаючи їх черговим «фронтом» суперництва із США, засобом відбудови свого імперського статусу та створення важелю впливу у відносинах з ЄС і його членами (особливо з Італією та Францією).
В економічній сфері російські енергетичні фірми в останні роки здійснювали спроби створення форпостів для майбутнього повернення на лівійський ринок. У лютому 2017 року рамкову угоду про співпрацю з NOC (державна нафтова корпорація Лівії) підписав російський державний концерн «Роснєфть».
У Лівії має свої інтереси також «Газпром» — через свою частку у німецькому концерні Wintershall AG, який експлуатує дев’ять родовищ.
З одного боку, громадянська війна в Лівії становить реальну перешкоду в реалізації російських енергетичних проектів, а з іншого — сприяє зростанню ціни на нафту на світовому ринку з позитивним наслідком для російської економіки.
Принаймні з 2016 року спостерігається інтенсифікація контактів Росії з Хафтаром, якого неодноразово приймали у Москві. Чергові зустрічі Хафтара з російським міністром оборони відбулись у травні і листопаді 2018 року. У 2017 році Росія офіційно прийняла на лікування 200 ранених солдатів Хафтара.
Офіційно Москва відмовилася постачати Хафтару російську зброю — Лівія підлягає міжнародному ембарго на поставку зброї. Однак у 2017 році у британській і арабській пресі з’явилась інформація про присутність російських найманців (з так званої групи Вагнера), найнятих для охорони портових та нафтових інсталяцій у контрольованій Хафтаром східній частині Лівії, а також, правдоподібно, для навчання військ Хафтара.
У березні 2019 року ті самі джерела писали вже навіть про 300 російських найманців, які діють з бази у Бенгазі у східній частині Лівії, а також про організовані Росією поставки артилерії, танків, дронів і набоїв.
В офіційних російських медіа Хафтара послідовно представляють як політика, чиї симпатії на боці Росії — при цьому підкреслюється, що він навчався у СРСР, володіє російською мовою і веде принципову боротьбу з ісламським радикалізмом і тероризмом.
Москва не є ні єдиним, ні навіть головним спонсором Хафтара. Він користується передовсім систематичною військовою підтримкою з боку Єгипту і Об’єднаних Арабських Еміратів. Хафтара у боротьбі з радикальними ісламістами у Лівії підтримали також Італія, Франція, Великобританія, США та Ізраїль.
Сам Хафтар донедавна зберігав тісні відносини із США. З 1987 року, коли він перейшов в опозицію до режиму Каддафі, його охороняло і підтримувало ЦРУ. У 1990–2011 роках Хафтар проживав у США і отримав американське громадянство.
Підтримуючи Хафтара, російська дипломатія також підтримувала контакти з урядом прем’єра Сараджа. У березні 2017 року Сарадж здійснив візит у Москву, а в серпні 2017 року Росія погодилася на передачу йому будинку лівійського посольства і прийняла призначеного ним посла (одночасно дозволивши перебування у приміщенні посольства представників адміністрації Хафтара).
Уряд Сараджа старався при цьому отримати підтримку Москви, декларуючи готовність визнання принаймні частини контрактів, підписаних із російськими фірмами режимом Каддафі.
Російська реакція на розпочатий 4 квітня наступ сил Хафтара на Тріполі добре віддзеркалює двозначність російської політики в Лівії. Речник президента Путіна, як і міністр закордонних справ Лавров, а також офіційні спікери МЗС Росії закликають до припинення збройних дій та підкреслюють необхідність політичного вирішення конфлікту за участю всіх політичних сил у Лівії.
Одночасно кидається в очі відсутність будь-якої безпосередньої критики Хафтара, який ініціював нинішній раунд бойових дій. Натомість міністр Лавров критикував урядову сторону за намір використання авіації проти сил Хафтара.
Також на засіданні Ради Безпеки ООН 7 квітня російська дипломатія заблокувала проект поданої Великобританією резолюції, яка зобов’язувала Хафтара припинити наступ на Тріполі і всі збройні дії та вимагала покарання порушників миру в Лівії.
Замість цього росіяни запропонували звернення до всіх сил у Лівії припинити бої. Така позиція Росії де-факто захищає Хафтара від можливих наслідків із боку міжнародної спільноти.
Для російської дипломатії ключовою справою є блокування західного тиску на обидві сторони для припинення конфлікту і досягнення політичного порозуміння. У зв’язку з цим у російських висловлюваннях підкреслюється, що політичне порозуміння в Лівії мусить бути досягнуте самими лівійцями без зовнішнього тиску і без нав’язаних згори «штучних» термінів.
Такий підхід з точки зору Москви має додаткові плюси: передовсім ускладнює Заходу покладання на Москву відповідальності за підтримку Хафтара, а також відкриває перспективу легітимізації його влади на міжнародній арені. Останнє є необхідною умовою легалізації торгівлі нафтою з контрольованих Хафтаром родовищ.
Однак здається, що Росія не зацікавлена у політичній стабілізації в Лівії. У такій ситуації російська дипломатична і військова активність перестали би бути цінними і потрібними як для сторін лівійського конфлікту, так і для головних зовнішніх гравців.

Євген ПЕТРЕНКО