Фактично Азербайджан тоді зазнав військової поразки, яка була обумовлена внутрішньополітичним хаосом та боротьбою за владу в Баку. Але й позиції Вірменії у стратегічному сенсі не були абсолютно переможними: Єреван був блокований уздовж кордону з Азербайджаном і Туреччиною. Вихід із ситуації забезпечує лише вірменсько-грузинський кордон.
Непростою стала ситуація для Азербайджану: від його території було сепаровано ще одну автономію — Нахічевань. Крім того, аби пробити сухопутний коридор між Вірменією і Нагірним Карабахом, було захоплено власне азербайджанську територію, так званий Лачинський коридор.
До 2018 року обличчя влади Вірменії визначав так званий карабахський клан політиків — вихідців із Нагірного Карабаху. На території Вірменії було розміщено найбільшу за межами Росії російську військову базу. Вірменія стала членом Договору колективної безпеки на чолі з Росією.
У Єревані вважають, що зобов’язання надавати допомогу у випадку нападу на країну — члена зазначеного Договору до певної міри гарантує від нападу з боку Азербайджану. Відтоді здавалося, що конфлікт у Нагірному Карабаху заморожений.
Проте ситуація почала змінюватися на початку 2000 років. Азербайджан, користуючись доходами від торгівлі каспійською нафтою, вдвічі перевищив вірменські військові витрати на оборону. На думку багатьох військових експертів, азербайджанська армія нині переважає армію Вірменії.
Але будь-яка війна в Нагірному Карабаху означатиме дестабілізацію, яка не відповідає інтересам ані Єревана, ані Баку. Заміна в Єревані карабахського клану на Пашиняна попри його жорстку націоналістичну риторику відкрила можливості для відновлення прямого азербайджансько-вірменського діалогу.
Звичайно, перша ластівка весни не робить: існують проблеми, пов’язані зі знаходженням алгоритму врегулювання. Азербайджанська сторона наполягає на безумовному поверненні Лачинського коридору як передумови для повернення Нагірного Карабаху. Однак Пашинян на це не готовий безумовно піти.
Натомість він вимагає як передумову для конструктивних переговорів зняття блокади Вірменії з території Азербайджану. Такі попередні умови з обох сторін відразу заводять переговори у глухий кут.
Європейські посередники сподіваються, що регулярні переговори на експертному рівні дадуть можливість повернути сторони до більш реалістичних позицій. Стратегічно поки що ситуація виглядає таким чином, що немає надійного варіанта для знаходження компромісу.
Гіпотетичний варіант повернення Нагірного Карабаху Азербайджану, нехай навіть у статусі широкої автономії, може підірвати внутрішньополітичні позиції Пашиняна в Єревані. Крім того, це може стати прецедентом для інших неврегульованих конфліктів. Тому розраховувати на швидке вирішення ситуації неможливо.