Якщо не станеться нічого непередбачуваного, на грудневому саміті лідерів НАТО в Лондоні Північну Македонію можуть привітати в Альянсі як 30-го члена. Це було б добрим відзначенням 70-річчя НАТО, але з ратифікацією може бути по-різному (найпізніше це відбудеться у наступному році).
Польщі, Чехії і Угорщині процес підписання документів про вступ у 1997 році зайняв два роки. У випадку маленької Північної Македонії після багаторічного очікування все може піти набагато швидше.
Політика «відкритих дверей» залишається однією з найважливіших, постійно повторюваною декларацією генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, але практика показує, що не через усі відкриті двері можна вільно пройти.
Україна і Грузія мусять чекати і нема гарантії, що колись дочекаються. Але у випадку Північної Македонії все складається добре — країна невелика, отже, не становить проблем, із трьох боків оточена союзниками, політичні еліти майже одностайно декларують пронатовський курс.
На додачу вступ цієї держави стане символом зменшення впливів Росії і нагородою за підтриманий Заходом процес домовленості із сусідньою країною, яка змусила до небуденного кроку — зміни конституційної назви держави.
З політичного боку очікуються суцільні плюси. З військового боку користь є меншою, якщо розглядати виключно статистику. Збройні сили мають мізерну кількість і відповідну боєздатність. Двомільйонна Північна Македонія має армію у кількості 9 тисяч осіб. Вони складають одну механізовану бригаду, вертолітну бригаду, логістичну бригаду, полк спецоперацій і центр зв’язку.
Країна не має бойової авіації — окрім шести вертольотів Мі-24, ні військово-морського флоту.
У армії — застаріле радянське озброєння: танки Т-72, бронемашини БМП-2, колісні транспортери БТР часто доповнюються вживаним і подарованим застарілим озброєнням із Заходу.
Це не представляє великої сили, а оборонний бюджет трохи більше 1% по відношенню до дуже скромного ВВП. Але у випадку Північної Македонії йдеться не про силу, а про активність.
Протягом останніх років Північна Македонія — один із найактивніших партнерів НАТО і США. Поставивши стратегічною метою членство в Альянсі ще у 90-х роках, Скоп’є здійснило дуже великі інвестиції у відносини з американцями і дипломатичну кампанію з метою подолати найбільшу внутрішню проблему — опір Греції.
Дорога в НАТО була вибоїстою і зайняла більше 20 років, під час яких македонські солдати брали участь у місіях в Афганістані, Іраку і, звичайно, на Балканах. Але найбільші проблеми були не за кордоном, а в самій країні.
Серія конфліктів, відома як «війна у колишній Югославії», пощадила Македонію в останнім десятилітті ХХ століття, але населені албанцями регіони на кордоні з Косовим стали ареною дев’ятимісячного повстання у 2001 році.
Македонська армія і поліція зазнали у ньому неочікувано великих втрат, якщо врахувати, що воювали з легкоозброєними партизанами. Кілька десятків знищених БМП і БТР і майже сотня вбитих солдатів — це важкі втрати.
Ще більшими були втрати цивільного населення. Такі назви, як Куманово, Арачиново і передовсім Тетово, увійшли в історію і стали для багатьох нинішніх македонських командирів часом бойового хрещення, на жаль, на власній землі.
Ситуація була парадоксальною, бо НАТО відразу за кордоном, у Косові, підтримувало тих самих албанців, які на македонській території воювали з урядом, який намагається вступити в НАТО. Під час боїв НАТО надіслало до Македонії миротворчу і стабілізаційну місію під французьким командуванням. У 2003 році місію передали Євросоюзу.
Погляд на карту регіону показує, що, приймаючи Північну Македонію, НАТО збільшує територію «своїх» цінностей у регіоні, в якому продовжується боротьба Заходу зі Сходом і Півночі з Півднем.
Північна Македонія закриває південний фланг Балкан — від Чорногорії і Албанії до Болгарії. Східний фланг Альянсу утворює на карті Європи розтягнуту латинську літеру S від Естонії до Греції.
Росії залишився на Балканах тільки сербський «острів» у складі самої Сербії і частини Боснії і Герцеговини — та сподівання на подальше розпалювання національних і релігійних конфліктів.
Утім, вступ Північної Македонії до НАТО, як і створення у Косові постійної регулярної армії, дасть Москві привід для гібридних дій, спрямованих проти Альянсу, Євросоюзу і США. Цьому буде сприяти антиамериканські настрої частини суспільств Греції і Болгарії, відчуття загрози православному населенню з боку мусульман, довіра до московських пропагандистів, які використовують знайому усім риторику.
Володимир Путін лише кільканадцять днів тому у січні був зустрінутий у Белграді з великими почестями і добре знав, що робить, відвідуючи там церкву. У самій Північній Македонії за кілька тижнів президентські вибори, а Москва продовжує піддавати сумніву легітимність мандата, наданого у вересні для завершення спору з Грецією щодо зміни назви країни, а в результаті — вступу до НАТО. Геополітичний бій за Північну Македонію триває.

Євген ПЕТРЕНКО