Щодо кожного з цих напрямків можна спостерігати певні тенденції, які загрожують подальшою дестабілізацією.
Палата громад американського Конгресу прямо заборонила президентові Дональду Трампу виводити американські війська з території Сирії. Сирійське питання тактично зблизило Туреччину, Іран та Росію.
Невизначеною залишається ситуація в Саудівській Аравії, яка намагається політично пережити збитки від скандалу з убивством опозиційного журналіста Джамаля Хашоггі. Некерованою залишається саудівсько-єменська війна, яка фактично є саудівсько-іранською війною.
За такої розстановки сил не дивно, що не брали участі у роботі Варшавської конференції Палестинська автономія, Туреччина, Ліван, Китай, Росія. За цих обставин результати роботи конференції лише вкотре показали розстановку сил у регіоні, який залишається максимально розколотим та налаштованим на продовження конфронтації.
Не менш цікавою є позиція Польщі, яка як організатор конференції підтвердила не тільки свою політичну близькість до США, а й продемонструвала розкол в Євросоюзі.
Німеччина і Франція передусім стурбовані ризиками активізації бойових дій на території Сирії, що може привести до появи в Європі мільйонів біженців з усіма негативними наслідками для правлячих у цих країнах еліт.
Зрештою, Варшавська конференція показала фактичну відсутність консолідованої близькосхідної політики Євросоюзу. Причому перспективи Євросоюзу змінити ситуацію обмежуються об’єктивними обставинами. Тож суперечливі інтереси регіональних гравців і великих держав за межами регіону продовжують продукувати безкінечні конфлікти.