Причин тому декілька. Насамперед вплив американських акціонерів у цих компаніях є потужним, але не менш важливо, що обсяг їхньої торгівлі із США набагато більший, аніж з Іраном.
На цьому тлі поки що гарною новиною для Ірану є те, що країну не ізолювали від системи міжнародних міжбанківських розрахунків. Власне, це зробили тільки американці, але «азійський сектор» розрахунків залишився працювати.
Іран продовжує торгувати нафтою передусім із Китаєм, Індією та Японією. Китай, зрозуміло, до американських рекомендацій припинити цю торгівлю дослухатися не збирається. Натомість Делі та Токіо роблять вигляд, що закликів із Вашингтона не чують.
 Москва і Тегеран, звичайно, стурбовані демпінгом на ринку нафти з боку Саудівської Аравії та невизначеністю цін на нафту, зважаючи на глибоку і тривалу політичну кризу у Венесуелі. Тенденція до здешевлення нафти може потужно вдарити по економіці як Росії, так і Ірану.
Зменшення прибутків від торгівлі енергоносіями, скоріше за все, позначиться на зовнішньополітичних амбіціях Москви і Тегерана. Поки що Росія не прислуховується до вимог Ізраїлю щодо виведення іранських військ із Сирії. Але у міру погіршення економічного становища Іран сам буде вимушений обмежити свою регіональну активність.
Водночас на іранському прикладі Росія має нагоду побачити довготривалий ефект від дії міжнародних економічних санкцій. Проте поки що переговори у Москві довели, що Росія та Іран не готові корегувати свій курс на міжнародній арені.

Андрій МАРТИНОВ