Аналітики церковних справ вважають, що безпосереднім стимулом до їхньої першої зустрічі стали криваві події на Близькому Сході. Зокрема, від часу початку сирійської війни у 2011 році Ватикан і РПЦ досить часто засуджували в унісон дії радикальних ісламістів, які дуже активно «звільняють» Близький Схід від християнського духовного спадку. Відтоді на територіях, захоплених бойовиками «Ісламської держави Іраку і Леванту», фактично не залишилося християнських храмів, не кажучи вже про самих християн.
Такий апокаліптичний розвиток подій сприяв відновленню діалогу Ватикану і РПЦ щодо інших непростих проблем їхніх офіційних відносин. Непростим і донині залишається екуменічний діалог, тобто спроби знайти порозуміння між усіма гілками християнських церков. Утім, РПЦ намагається налагодити діалог із Ватиканом у рамках підготовки до загальноправославного собору, який улітку поточного року скликає Константинопольський патріарх.
Серед неврегульованих питань залишається ситуація з розколом православних церков в Україні. Зрозуміло, що вирішити всі проблеми між Ватиканом і РПЦ, які накопичувалися від 1054 року, тобто часу офіційного розколу на католиків і православних, за одну зустріч неможливо. Позитивним можна вважати сам факт зустрічі. Але конструктивний діалог потребує продовження.

Андрій МАРТИНОВ