Війна в Сирії після прямого втручання Росії набула усіх ознак регіонального конфлікту. Він уже спровокував кризу з біженцями в Європі, яка загострила проблеми європейської системи безпеки.
Досить інтенсивними в Мюнхені були переговори щодо відновлення мирного процесу в Сирії. Якщо досягнуті домовленості виконуватимуть усі сторони, то на поточному тижні можна очікувати на припинення вогню на всіх сирійських фронтах. Утім, у цій гуманітарній ініціативі Росія побачила бажання Заходу зупинити наступ військ президента Башара Асада на місто Алеппо.
Крім того, максимально загострюється військово-політична ситуація навколо «сирійських» курдів, яких дедалі частіше обстрілюють турецькі військові. Тож насправді шанси на встановлення режиму припинення вогню на сирійських фронтах виглядають навіть гірше, ніж п’ятдесят на п’ятдесят відсотків.
Росію на конференції у Мюнхені представляв прем’єр-міністр Дмитро Медведєв. У своїй промові він усіляко виправдовував дії Росії та всю відповідальність за фактично нову холодну війну із НАТО поклав на західні країни. За підсумками обговорень у Мюнхені стало зрозуміло, що, ймовірніше, санкції проти Росії не будуть зняті до президентських виборів 2018 року.
У Кремлі вважають, що санкціями Захід хоче посварити Путіна з російськими елітами та змусити його відмовитися від ідеї йти на четвертий президентський термін. У свою чергу, Росія розраховує на поступове вичерпання західної солідарності у питанні санкцій.
У Кремлі добре знають графік виборів у США, Франції, Німеччині. У Сполучених Штатах у листопаді 2016 року відбудуться президентські вибори, тому російська влада переконана, що принаймні до січня 2017 року, коли у вашингтонському Білому домі з’явиться новий президент, зовнішньополітичний курс США буде помірковано обережним.
У тому ж 2017-му очікуються президентські вибори у Франції та парламентські — у Німеччині. Тож не дивно, що Кремль намагається мобілізувати зусилля усіх своїх корисливих друзів на Заході, аби максимально послабити спільний західний фронт санкцій.
Утім, з внутрішньополітичної точки зору санкції навіть допомагають Кремлю мобілізувати суспільство на традиційних засадах протистояння Заходу та збереження територіальної цілісності Росії. Зрозуміло, що такі міркування аж ніяк не стимулюють Кремль до виконання підписаних у лютому 2015 року Мінських угод. Навпаки, Росія намагається домогтися того, аби Україна виконала ці угоди на російських умовах, що можна буде представити як привід для зняття санкцій.
У форматі мінського переговорного процесу політика безпеки — це складова, яка є основною для будь-якого діалогу. На ділі військово-політична ситуація на Донбасі характеризується регулярним порушенням умов припинення вогню з боку бойовиків. Серед українських ініціатив, які пролунали в Мюнхені, ідея створення міжнародного переговорного механізму з метою відновлення українського суверенітету в Криму.
Утім, будь-яка конференція — це місце для дискусій, а не рішень. Зрештою, зміст можливих рішень залежатиме від національних інтересів країн, які їх ухвалюватимуть, та актуального на той час балансу сил у світі. Саме цей баланс сил є дуже хитким, що підвищує ступінь азарту світових гравців у спробі зірвати куш, але й створює додаткові ризики для міжнародної безпеки. Головне, аби цей азарт не перетворив на незворотні негативні тенденції, які домінують у сучасних міжнародних відносинах.

Андрій МАРТИНОВ