Після 2011 року, коли США почали у широких масштабах використовувати власні сланцеві нафту й газ, економісти завели мову про нову індустріалізацію Америки, яка орієнтується на поєднання високих технологій і дешевих енергоносіїв. Однак навіть відносно скромне зростання американської економіки впродовж 2013–2014 років не стало стимулом для післякризового розвитку світової економіки. Далися взнаки проблеми з економічним зростанням у Євросоюзі. Там загострення боргової кризи Греції, Іспанії, Італії, Португалії збіглося із анексією Криму Росією, війною на Донбасі та запровадженням економічних санкцій Євросоюзу проти Росії.
Серйозним дестабілізуючим фактором для економіки Євросоюзу стала нестабільність на Близькому Сході та наплив нелегальних біженців із найбідніших країн світу. Впоратись із усіма цими проблемами Євросоюз поки що не зміг. Серйозні політичні перешкоди і конкурентні проблеми залишаються на шляху підготовки угоди про створення трансатлантичної зони вільної торгівлі між Євросоюзом і США. Цей проект задумувався як потужний стимул для розвитку економік ЄС і США, але він навряд чи буде реалізований до президентських виборів у США, запланованих на 8 листопада 2016 року.
Непевність на ринках ЄС і США, які залишаються головними торговельними партнерами Китаю, негайно позначилася на азійських фондових ринках. Останньою краплею, що переповнила чашу негативу, стали масові спекуляції із нерухомістю в Китаї. Після стрибків курсів акцій найбільших китайських корпорацій спецслужби Китаю розслідують маніпуляції на фондових ринках, які залучили до гри з цінними паперами скромні фінансові кошти майже ста мільйонів китайських громадян. Внаслідок цього біржі фактично перетворились на «народні казино».
Генсек Компартії Китаю Сі Цзіньпін навіть зажадав від карних органів наведення порядку з корупцією та іншими негативними явищами, які як корозія роз’їдають китайську економіку та підривають соціальну стабільність. Жорсткі заходи можуть стабілізувати ситуацію на китайських біржах, але відкритим залишиться питання, як довго це триватиме. Певні відповіді на існуючі питання можемо почути вже у жовтні, коли Туреччина прийматиме черговий саміт країн, які належать до «великої двадцятки».
Андрій МАРТИНОВ
