У 1951 році, коли у Сан-Франциско США та їхні союзники підписали мирний договір з Японією, факт належності островів СРСР не було підтверджено. Радянський Союз, втягнутий у війну на Корейському півострові, так само як і Китайська Народна Республіка, тоді мирний договір з Японією не підписали. За хрущовської відлиги у 1956 році була прийнята Московська декларація, яка в обмін на укладання радянсько-японського мирного договору підтвердила можливість повернення Японії двох із чотирьох островів, а саме Хабамаї і Шикотан.
Однак у тому ж році США і Японія підписали угоду про військовий союз, внаслідок якого Японія перетворилася на головну американську військову базу в Азії. Натомість СРСР максимально мілітаризував Південний Сахалін і Курильські острови. Військово-політичне протистояння й завадило реалізувати Московську декларацію.
Показово, що на тлі погіршення радянсько-китайських відносин Пекін 1972 року уклав мирний договір з Японією, вивівши за його рамки спірні територіальні питання. Зокрема, тому досі іскрить військовим протистоянням японсько-китайська суперечка щодо спірного острова Даоюйдао (Сенкаку) у СхідноКитайському морі.
Шанси врегулювати російсько-японську суперечку, здавалося, з’явилися після розпаду СРСР. Тоді російському президентові Борису Єльцину пропонували продати острови Токіо, однак на початку 1990-х років японська економіка вступила у затяжну депресію й не могла забезпечити фінансову складову такої угоди. Незабаром Єльцин запропонував підписати мирний договір за китайською моделлю, тобто відклавши спірні територіальні питання на розгляд майбутнім поколінням.
Наступник Єльцина Володимир Путін досі намагається використати японську проблему у загальному контексті протистояння в Північній Азії. Мається на увазі зміцнення російсько-китайського військово-політичного союзу та загравання Москви з Пхеньяном. Зокрема, 2006 року Москва найменше критикувала Корейську Народно-Демократичну Республіку за ядерні випробування. Крім того, під час відкритого військово-морського протистояння у Східно-Китайському морі Китаю та Японії Москва фактично підтримала Пекін.
Перцю російсько-японським відносинам у 2014 році додала проукраїнська позиція Токіо. Японія — одна з небагатьох великих азійських держав, яка відкрито засудила російську анексію Криму та надала Україні кредитно-фінансову і технічну допомогу. До того ж Японія фактично приєдналася до західних економічних санкцій проти Росії, хоча й без того через невирішеність територіальної суперечки японсько-російські торговельні відносини залишалися на низькому рівні. Анексія Криму також зірвала раніше запланований на кінець 2014 року візит Володимира Путіна до Токіо.
Зрозуміло, що, враховуючи шовінізм та ура-патріотизм від анексії Криму, які вивели рейтинги популярності господаря Кремля на «космічні висоти» серед російських громадян, Токіо марно сподіватися на раціональний компроміс із Кремлем щодо «північних територій». Максимум, на що готові піти у Кремлі, — це створення спільних підприємств для економічного освоєння цих територій без перспективи їхнього остаточного і повного повернення Японії. Безумовно, такий сценарій розв’язання проблеми не влаштовує Токіо. Тож мирний договір Росія та Японія, очевидно, підпишуть ще нескоро.

Андрій МАРТИНОВ