Згодом Анатолій Федорович — архітектор «УкрНДІпроект», головний архітектор проектного інституту «УкрНДІПмістобудування», експерт художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР.
Упродовж семи років — у 1969–1976-му — Анатолій Ігнащенко перебував на посаді архітектора художнього фонду Спілки художників УРСР, а 1976–1990 роках був архітектором-художником об’єднання «Художник» Художнього фонду України. З 1990 року він на творчій роботі.
Анатолій Ігнащенко — автор понад 200 монументальних творів. Серед них — монумент «Бабин Яр», пам’ятники Лесі Українці (на могилі поетеси на Байковому кладовищі та на однойменній площі у Києві), Івану Котляревському, Івану Козловському (у його рідному селі Мар’янівка), Марії Заньковецькій, Володимиру Вернадському у Києві, Сидору Ковпаку в Путивлі.
А ще ж є пам’ятники по всьому світу — Тарасові Шевченку (Париж, Нью-Йорк, Ашхабад, польський Білий Бір), Олександру Пушкіну (Нью-Йорк), Лесі Українці (Саскатун, Канада), Василю Порику (Енем-Боном, Нормандія, Франція), Волту Вітмену (Нью-Йорк), Івану Франку (Вінніпег, Канада).
Створено Ігнащенком і пам’ятники колегам — архітекторам Заболотному та Альошину, і конструктору ракетних двигунів Янгелю, і монумент убієнним священникам...
А ще є музейні комплекси: Шевченкові — у Каневі, Довженку — у Сосниці, Березовському та Бортнянському — у Глухові, Миколі Островському — у Шепетівці, «Пагорби Слави» — у Житомирі та Черкасах, Український дім — у Києві. Якщо Малевич відомий своїм чорним квадратом, то Анатолій Ігнащенко створив чорний куб — обласний Історичний музей Трипільської культури на місці розкопок.
За проектом Анатолія Федоровича побудована станція Київського метрополітену «Дніпро».
А ще ж композиційна група «Стіл згоди» у Кам’янці-Подільському. Пам’ятник, що сусідить із древньою твердинею серед яскравої зелені неораної землі (відомий під назвою «Стіл згоди») і являє собою восьмиметровий залізобетонний диск, символізуючий жорна історії, увінчаний короною Поділля із сімома розташованими по периметру дикими каміннями, що є символами семи культур, які залишили значний слід в історії та архітектурному обличчі міста у петлі річки Смотрич.
На деякому віддаленні від основної групи розташований восьмий камінь, що виступає знаком швидкоплинності буття і мінливості долі, яка у майбутньому може зробити ще якийсь народ творцем нової історії Кам’янця.
Про його роботи, творчі доробки та ідеї можна написати не одну книжку. А скільки лишилося нереалізованого... Пам’ятник Трипільській культурі у Ржищеві під Києвом, його геніальний задум із серії верстових стовпчиків у кожному населеному пункті України із зазначенням відстані до Чернечої гори...
Сповнений творчих задумів архітектор мріяв створити диво-якорі, які можуть розійтися по всьому світу. Поки що він залишається нездійсненим, утім, геніальна ідея вічна, і якщо вона полюбиться десяткам і тисячам, то буде реалізована навіть через багато-багато років.
Якорі задумані порожнисті, і майстри-аси легко впораються із цим завданням. Невеликий мис, на якому перший якір мав би отримати місце приписки, буде добре видно з обох берегів Дніпра. Легко уявити, який сплеск емоцій охопить кожного, хто побачить у небі величний силует якоря. Тисячі людей по достоїнству оцінять втілений у життя сміливий задум талановитого архітектора...
До всього про неабиякий талант Майстра свідчить і той факт, що проект Музею Миколи Островського у Шепетівці увійшов у десятку кращих дизайнерських робіт світу. А про цінність його творчих пошуків говорить і те, що в Італії під егідою Ватикану видано каталог проектів Анатолія Ігнащенка.
Майстер був нагороджений орденами: Князя Ярослава Мудрого V ступеня (2006), «Знак Пошани» (1982), Золотою та Срібною медалями ім. М. Б. Грекова (1969, 1970).
Академія вишуканих мистецтв Парижа вшанувала Ігнащенка Гран-прі за пам’ятник Василю Порику у Франції.
Він був лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка — разом із Г. Н. Кальченко — за пам’ятник Лесі Українці у Києві і лауреатом премії Ленінського комсомолу.
Його циганська кибитка, прошита кулеметною чергою, летить у небо на батьківщині митця, у Кам’янці-Подільському. Разом із нею шугає у вічності і душа Митця, Маестро, — як звали його близькі друзі...